За даними правозахисної організації “Open doors”, серед усіх держав найнебезпечнішою для християн протягом багатьох років залишається Корейська Народно-Демократична Республіка. І сьогоднішній день є особливим у КНДР, адже 16 лютого 1941 року народився Кім Чен Ір, син засновника держави Кім Ір Сена і батько нинішнього диктатора Кім Чен Ина.
Він продовжив курс свого батька в перетворенні держави на тоталітарну в’язницю. Кім Чен Ір є одним з фундаторів найрадикальнішої течії комунізму – чучхе. Ця система цінностей є не просто домінуючою, а обов’язковою для всіх. Керівник держави (верховний лідер) наділяється мало не божественною владою, а його воля сприймається народом як абсолютна та беззаперечна.
Ті страшні речі, які були в Радянському Союзі чи Третьому Рейху, існують сьогодні в Північній Кореї. Особливих гонінь зазнають християни. Вони (як вічні вороги комунізму) позбавлені можливості не лише сповідувати свою віру, але й проявляти найменшу нелояльність до влади. Моторошні історії корейців, кому вдалося врятуватися з тієї держави, шокують: концтабори, у яких народжуються, виживають і помирають цілі покоління; катування, масові розстріли – все це відбувається сьогодні, все це в ХХІ столітті!
Економіка держави за всю історію Кімів тримається на фактично рабській праці людей, які вірять, що це найкращий спосіб життя, а в інших країнах ситуація ще гірша. Відсутність ринку та здорової конкуренції призвели не тільки до злиднів та бідності, а й до голоду 1995-1999 років (загинули від 250 000 до 3 мільйонів людей).
Чучхе є нічим іншим, як очевидним ідолопоклонством, де північнокорейський вождь є сучасним аналогом Навуходоносора. Ніби золотий ідол вавилонського царя, стоять посеред Пхеньяну статуї вождів-диктаторів, яких зробили святинею для фанатиків чучхе. Про них завжди говорять з яскравими епітетами: «великий», «улюблений», «блискучий»…
Наділений титулами за всіма північнокорейськими традиціями («доля нації», «мудрий керівник», «сонце нації», «яскраве сонце чучхе» та ще 50 інших титулів), Кім Чен Ір був класичним диктатором, який свою владу стверджував за рахунок масового терору, залякування і пропаганди. Остання стала наріжним каменем для безпеки режиму. У КНДР не існує опозиційних медіа, інтернету, а будь-який зв’язок із зовнішнім світом заборонені для пересічних громадян. У результаті такої закритості і тотальної пропаганди (яку можна порівняти хіба що з нацистською чи радянською) корейці КНДР існують у «паралельному всесвіті», де весь світ живе у злиднях і де «нещасливі і голодні американці заздрять процвітанню Корейської Народно-Демократичної Республіки».
Північна Корея (як і Венесуела, Куба, СРСР чи НДР) демонструє хибність комуністичного та соціалістичного шляху розвитку, який зовсім не забезпечує добробут населення, але призводить до трагічних наслідків. Немає жодної країни, де успішно діяла б планова економіка чи соціалістична модель держави. Найбільш розвинені саме ті економіки, які будувалися не просто на капіталістичній формі відносин, а саме на християнських цінностях, які і стали основою для вдалого господарювання. І яскравий приклад тому – Республіка Корея (Південна Корея), яка є повною протилежністю комуністичної: успішна високотехнологічна держава з величезною християнською громадою. І коли б не комуністична навала в ХХ столітті, то таким був би весь Корейський півострів.
Це повертає нас до давньої дискусії: що є «базисом», а що «надбудовою»? Вся історія людства показує: процвітання – не просто в економічних відносинах, а в духовних і культурних передумовах цих відносин. І якщо народ не знайде цей духовний фундамент, то як би він не старався, без зовнішнього християнського впливу успіху не буде.
