2 листопада 1917 року англійський міністр закордонних справ лорд Артур Бальфур підписав відому Декларацію Бальфура, яка стала однією з перших гучних обіцянок посприяти відновленню єврейської держави на обітованій землі.
Декларація обіцяла підтримку зі сторони Британії у відновленні національного осередку єврейського народу на землях Палестини, яка на той час входила до складу Турецької імперії. На той момент євреї становили близько 10% жителів Палестини. Після проголошення Декларації потік переселенців значно посилився, так як надія на відновлення своєї держави ставала більш реалістичною за підтримки Великої Британії, яка деякий час володіла мандатом на Палестину.
Бальфур, будучи віруючою людиною і представником консервативної партії, ще з 1906 року був знайомий з Хаїмом Вейнцманом, майбутнім першим президентом відновленого Ізраїлю. З тих пір Бальфур висловлювався на підтримку євреїв, які відчували певний тиск в Російській імперії, де траплялися погроми. Одним з намірів лорда було зупинити потік емігрантів до Британії через дозвіл селитися в Палестині.
У результаті Декларація була підтримана в наступному 1918 році офіційними представниками Франції та Італії, а також президентом США Вудро Вільсоном. У 1922 році американський Конгрес підтримав декларацію своїм голосуванням. «Декларація Бальфура» була покладена в основу врегулювання життя на Близькому Сході після закінчення Першої світової війни.
До реального проголошення відновленої єврейської держави у 1948 році пройде ще багато часу, у тому числі і боротьби сіоністів з самими англійцями, але Декларація Бальфура зіграла важливу роль у виконанні біблійного пророцтва про зібрання Богом обраного народу з розпорошення в землю обітовану.
