25 вересня 1872 року помер видатний служитель методистської церкви, ревайвеліст та конгресмен Пітер Картрайт. Його також знають як «дядька Пітера», «проповідника глушини» та «Господнього орача».
Пітер Картрайт молодший народився у штаті Вірджинія, проте скоро після його народження їхня родина переїхала до Кентуккі. Коли Пітеру було п’ятнадцять років, він пережив християнське навернення під час зустрічі у таборі, пов’язаному з Пробудженням 1800 року. У результаті, він долучився до методистської єпископальної церкви. Вже через рік, у 1802 році, він став проповідником, а у 1806 році був висвячений на служіння Френсісом Асбурі та Вільямом МакКендрі. Згодом він був призначений на посаду окружного суперінтенданта, яку займав протягом наступних 35 років.
Служіння Картрайта відзначалося великою харизматичністю. Він докладав зусиль, аби не допускати рутинізації та інституціоналізації релігії. Хоча спочатку він був скептиком формальної освіти, потім він переглянув свої погляди і почав просувати методистську освіту, сприяючи відкриттю Коледжу МакКендрі, Іллінойського Весліанського університету, Жіночої академії Іллінойської конференції.
Окрім активної церковної проповідницької діяльності, Пітер Картрайт був активним у суспільному житті країни. Під час війни у 1812 році він був військовим капеланом. Його різкі негативні погляди щодо рабовласництва змусили його переїхати з Кентукі до Іллінойсу. У цьому штаті він двічі обирався конгресменом, а до Конгресу США у 1846 році не потрапив, програвши у виборах Аврааму Лінкольну.
Історію свого життя Пітер записав у виданій 1856 року «Автобіографії». Він був одружений з Френсіс Гейнес, разом з якою вони мали дев’ятеро дітей.
