14 вересня 407 року помер один з «отців церкви» архієпископ Константинополя Іван Златоуст.
Іван (Іоанн) є одним з авторів ранньої християнської церкви, якого найбільше читають, а за кількістю написаних робіт він поступається лише Августину Аврелію. Проповіді Івана були настільки наповнені Божою мудрістю, що він отримав прізвисько «Златоуст», яке було офіційно затверджене в церкві Халкідонським собором. У православній церкві Іван Златоуст вважається одним з трьох найбільших ієрархів і вчителів церкви поруч з Василем Великим і Григорієм Богословом.
Іван народився в Антіохії близько 347 року. Близько половини місцевого населення було християнами, завдяки служінню апостола Павла. Батьки Златоуста також були християнами. Виховувався він своєю матір’ю Анфусою, тому що батько помер рано. Мати подбала про віру і освіту Івана, віддаючи його найкращим вчителем свого часу. Хоча небагато з них були християнами, парубок зумів зберегти свою віру.
Добре оволодівши ораторським мистецтвом, він спочатку став адвокатом. Однак через кілька років, під впливом свого друга дитинства ченця Василя, Іван також вирішує стати ченцем. Прийнявши в 22 роки хрещення, він присвячував своє подальше життя служінню Богу і своїм ближнім. Спочатку близько шести років він присвятив молитві і життю відлюдником, але після повернення в Антіохію він призначається дияконом церкви, а потім пресвітером.
Його проповіді мали величезну популярність, але Іван ставився до цього стримано, кажучи: «Не потрібні мені оплески … Одного хочу, щоб ті, хто чує, безмовно виконували вимовлене. Це для мене і злети, і похвала».
У 398 році Іван Златоуст став архієпископом Константинополя і одразу зробив кілька пам’ятних реформ. Маючи аскетичне виховання, він наказав винести зі своїх кімнат різні цінні речі і меблі, які були продані, а на отримані гроші були побудовані дві лікарні. У своїх гострих проповідях він також закликав заможних аристократів бути більш стриманими до багатств цього світу і більш співчутливо ставитися до тих братів по вірі, які живуть у недолі. Тонка критика звучала і відносно жінок, які любили розкіш.
Це не дуже подобалося імператриці Євдоксії і деяким єпископам, що не поділяли поглядів Івана на церковне влаштування. Вони організували свій собор, на якому змістили Івана з сану патріарха. Однак обурений цим рішенням натовп прийшов під стіни імператорського палацу і домігся повернення свого пастора. Влада, боячись народного гніву, скликала собор у Константинополі, який скасував попереднє рішення про відсторонення Івана від управління церквою.
Однак справедливість була відновлена ненадовго. Через кілька років імператриця домоглася домашнього арешту Івана Златоуста, проте він порушив арешт перед Великоднем, щоб охрестити новонавернених. У червні 404 року він був заарештований і висланий до Кукузу в Малій Вірменії. Під час перевезення його звідти в інше місце Іван помер в Команах Понтійських на території сучасної Туреччини.
Зі своїх 9 років єпископства, третю частину Іван Златоуст провів у вигнанні. Його вірне служіння Богу – і під час перебування на висоті, і під час випробувань, – поряд з його великою проповідницькою спадщиною, яка склала понад дванадцять томів, зробили його одним з найбільш шанованих вчителів церкви. Останні його слова: «Слава Богу за все!», вимовлені перед смертю під час вигнання і страшних фізичних страждань, стали символом віри і непорушності.
