10 вересня 1898 року помер один з перших афро-американських служителів, викладачів і національних діячів Олександр Крамел.
Народився він у Нью-Йорку в родині колишнього раба і вільної чорної жінки. Обоє батьків були активними аболіціоністами, тобто борцями проти рабства. Під впливом батьків сформувалися цінності і молодого Олександра, який вже в юнацькому віці став членом Американського антирабського товариства. Після закінчення школи для африканців, домашніх занять і навчання в Академії в Нью-Гемпширі та інституті Анейда в Нью-Йорку Олександр Крамел вирішує стати священиком єпископальної церкви.
Спочатку йому відмовили у вступі до Загальної теологічної семінарії за расовою ознакою і надалі він неодноразово наштовхувався на неповагу до чорних в Америці. Це гартувало його як борця за права афро-американців, і в 1840 році він стає основним спікером на з’їзді чорношкірих штату Нью-Йорк, виступаючи проти рабства.
Після висвячення на священика в Єпископальній церкві США, Олександр Крамел в 1840-х рр. виїхав до Англії, щоб там заробити трохи грошей для своєї церкви, читаючи лекції про рабство в Америці. Аболіціоністи підтримали його трирічне навчання в Кембриджі, де він виробив сильну концепцію пан-африканізму. Вона полягала в необхідності єднання африканців на різних континентах, щоб разом домогтися гідного ставлення до себе.
У 1853 році він відправляється до Ліберії, де займається наверненням африканців у християнство і їхнім навчанням. Одночасно він ділиться своїми думками з місцевими колоністами, сподіваючись отримати їхню підтримку. Крамел прагнув заохотити американських негрів повертатися додому в Африку з цивілізаційною місією, щоб поширити освіту і розвинену культуру серед своїх співвітчизників.
Близько двох десятків років тривала його робота як пастора і професора в Ліберії, але мало хто його підтримав. Афро-американці були більше зацікавлені домогтися для себе рівних прав в Америці, ніж повертатися додому і робити зміни там. У 1872 році Крамел повернувся до США і через три роки заснував першу афро-американську незалежну єпископальну церкву у Вашингтоні. До своєї пенсії він працював ректором цієї церкви, а потім викладав кілька років професором в Університеті Говарда.
До кінця свого життя він продовжував боротися за солідарності афро-американців, заснував Американську негритянську академію з метою підтримки темношкірих вчених і своєю діяльністю заклав підвалини для утворення освіченої національної еліти серед африканців, намагаючись зробити їх підготовленими для самостійного життя.
