26 липня 1833 року Палата громад Великої Британії схвалює скасування рабства. Ця подія відбулася всього за три дні до смерті знаменитого англійського борця проти рабства Вільяма Вілберфорса, що зумів побачити плоди своєї боротьби, що тяглася більшу частину його життя.
Вперше він вніс це питання на розгляд британського парламенту ще у XVIII столітті, але на той момент не знайшов там підтримки. У 1787 році він записав у своєму щоденнику, що метою свого життя бачить припинення торгівлі рабами. Щиро віруючий Вільям Вілберфорс, підсилений свідченням навернення колишнього торговця рабами Джона Ньютона, який після покаяння написав текст відомого християнського гімну «Чудова благодать», щорічно вносив до британського парламенту пропозицію припинити работоргівлю.
На спеціальному значку аболіціоністів, де був зображений темношкірий раб з закутими руками, був напис – «Хіба я не людина? Хіба я не брат?», який закликав усіх християн переглянути своє ставлення до цього ганебного явища. Кілька десятиліть інформаційної та просвітницької роботи з парламентаріями дали перший плід у 1807 році, коли була заборонена работоргівля. Однак боротьба за скасування рабства продовжилася ще чверть століття.
На Різдво 1831 року на Ямайці баптистський проповідник Самюель Шарп почав мирний протест проти рабства, до якого приєдналися близько 60 тис. рабів, але плантатори жорстоко розправилися з його учасниками, спровокувавши повстання і масове кровопролиття. Останнє ще раз актуалізувало питання скасування рабства в парламенті, у результаті чого багаторічні зусилля противників рабства, були узаконені 26 липня 1833 року Актом про скасування рабства. Через місяць після його затвердження англійським парламентом, 28 серпня 1833 року Акт був схвалений королем і став реальністю.
Звільнення рабів у Британській імперії тривало десять років і завершилося в 1843 році скасуванням привілеїв на використання рабів, які мала Ост-Індська компанія. Одну з центральних ролей в його прийнятті зіграли християни, які були серед засновників аболіціоністських організацій та вели боротьбу в парламенті, у церкві і суспільстві, підкреслювали рівність усіх людей перед Богом.
