15 червня 1520 року видана перша папська булла «Повстань, Господи!» («Exsurge Domine»), спрямована проти Мартіна Лютера.
Папа під загрозою відлучення від церкви вимагав від Лютера протягом 60 днів покаятися і давав йому ще 60 днів, щоб самому оголосити про це в Римі. Лютер мав зректися від сформульованих ним раніше 95 тез. У своєму документі папа схвалив спалення Ієроніма Празького на Констанцькому соборі і підтримав тих німецьких князів, які проводили політику «винищення німецьких єретиків».
Восени посланник папи Йоганн Екк зачитав буллу в ряді імперських міст, але ще за рік до цього Лютер під час дебатів з Екком у Лейпцигу зазначив, що не тільки папа римський, а й церковний собор можуть помилятися, і додав, що «простий віруючий, озброєний Біблією», може перевершити папу і собор, які відкинули Святе Письмо.
Для Мартіна Лютера 1520 рік став роком надзвичайно кропіткої роботи, так як саме в цьому році у світ вийшли три його найважливіші роботи – «Звернення до християнського дворянства німецької нації», «Про вавилонське полонення Церкви» і «Про свободу християнина». Це була його відповідь папі, якому в жовтні була вислана копія останньої книги. А 10 грудня 1520 року, напередодні закінчення відведеного йому піврічного терміну, Мартін Лютер публічно перед своїми студентами та жителями Віттенберга спалив папську буллу.
3 січня 1521 року він був відлучений від церкви новою папською буллою, але замість спалення як єретика, яке готувалося для нього, його чекало попереду довге життя і заснування реформованої церкви, яка в основу свого вчення поклала Слово Боже.
