18 травня 1920 року народився Кароль Войтила, якого потім увесь світ буде знати як папу римського Іоанна Павла ІІ. Він зробив вагомий внесок у розбудову діалогу між католицькою церквою та іншими конфесіями і релігіями, а також був причетний до повалення комунізму в Польщі та згодом у Європі.
Майбутній понтифік народився у польському місті Вадовіце. До 20-річного віку він залишився єдиним, хто вижив серед членів його родини. Саме у цей час, коли тривала нацистська окупація Польщі, він задумався над тим, щоб стати священиком та пішов навчатися до підпільної семінарії у Кракові, куди вони до цього переїхали з його батьком.
Під час війни Кароль Войтила допомагав польським євреям переховуватися від нацистів. Він розповідав, що у дитинстві у нього було багато друзів серед євреїв у школі і що його вражав їхній польський патріотизм. Незабаром після його смерті ізраїльський уряд створив комісію з належного вшанування пам’яті Івана Павла ІІ. Один із запропонованих способів пошани полягав у тому, щоб присвоїти йому медаль «Праведників серед народів».
Продовжуючи своє служіння у католицькій церкві, у 1958 році він був призначений в якості допоміжного єпископа у Кракові, таким чином у 38 років ставши наймолодшим єпископом у Польщі. У 1962 році він брав активну участь у Другому Ватиканському соборі. У 1964 році Кароль Войтила став архієпископом Кракова, а у 1967 році був названий кардиналом-священиком.
У 1978 році він був обраний головою католицької церкви другим папським конклавом, який був скликаний після того, як Папа Римський Іван Павло I, обраний у серпні, помер через тридцять три дні після обрання. Кардинал Войтила був обраний на третій день конклаву і прийняв ім’я Іван Павло, вшановуючи пам’ять свого попередника. Він став першим неіталійським папою римським після голландського папи Адріана VI, який перебував на цій службі з 1522 по 1523 роки.
З ініціативи Іоанна Павла II відбулися перші зустрічі глави католицької церкви з главою англіканської церкви, які раніше не мали між собою відносин. Понтифік вперше відвідав лютеранську церкву і в 1995 році приніс вибачення і каяття за те зло й гоніння на протестантів, які були здійснені католиками в попередні століття, і зокрема за масове знищення протестантів під час Варфоломіївської ночі.
Безумовно, Іоанн Павло II не був безгрішним, але багато в чому він показав приклад для християн усього світу, піднявши авторитет християнського служіння. Багато в чому, завдяки йому, поляки зуміли звільнитися від панування комуністичного режиму, проявивши надзвичайну солідарність, яка мала своє коріння в тій християнській вірі і патріотизмі, які сіялися в костелах за часів випробувань.
