10 травня 1775 року представники американських колоній розпочали Другий континентальний конгрес, який призвів до проголошення незалежності, війни за незалежність і створення Сполучених Штатів Америки.
До цього у Філадельфії в 1774 році відбувся Перший континентальний конгрес, на якому представники американських колоній обговорили, як вони повинні себе поводити у зв’язку з прийняттям Британією після Бостонського протесту нових репресивних законів (морська блокада бостонської гавані, перенесення головного порту з Бостона в Салем, скасування виборності органів самоврядування в Массачусетсі і заміна їх призначенцями короля, можливість перенесення судових розглядів тяжких злочинів за межі Массачусетса, дозвіл розміщувати імперське військо поза межами казарм за рішенням губернаторів колоній). На зустрічі були обговорені бойкот імперських товарів, а також складено лист прав і скарг представників колоній до британського монарха Георга III.
Ігнорування королем цього звернення стало причиною скликання Другого континентального конгресу, який розглянув питання захисту колоній на випадок війни і закликав кожну колонію створити сили захисту правопорядку. Серед 56 делегатів Другого конгресу багато хто брав участь і в першому, а серед нових учасників були Бенджамін Франклін і Джон Хенкок, які приєдналися до лідерів Конгресу. Хенкок став президентом Конгресу.
Конгрес починали представники 12 колоній, але влітку до нього приєдналися і представники Джорджії, збільшивши кількість учасників до 65. Другий континентальний конгрес діяв протягом шести років до березня 1781 року, виконуючи функції національного уряду, який взяв на себе відповідальність у найбільш складний час для країни. Спочатку делегати намагалися мирно вирішити протиріччя з митрополією, склавши «Петицію оливкової гілки», яка пропонувала мир і вірність королю, коли той скасує «нестерпні» закони, але англійський монарх проігнорував її.
На Конгресі були прийняті рішення про створення Континентальної армії на чолі з Джорджем Вашингтоном, про створення власних урядів у кожній колонії, про відмову від клятви вірності британському монарху. Саме на Другому континентальному конгресі 4 липня 1776 року була одноголосно прийнята Декларація Незалежності, кожен з 56 підписантів якої ризикував своїм життям, адже підлягав смертній карі за британськими законами (п’ятьох делегатів спіткала така доля).
Наступного року Конгрес затвердив «Статті Конфедерації», які об’єднали союз незалежних колоній у Конфедерацію «Сполучених Штатів Америки» і стали першим конституційним документом нової держави. Таким чином, результатом протистояння імперської влади і представників політичної еліти колоній стала війна за незалежність американських колоній і створення Сполучених Штатів Америки.
Активну участь у цих процесах брали американські церкви, священики і віруючі яких займалися складанням важливих національних документів і брали участь у самоврядуванні колоній і новоствореної держави. Серед учасників Конгресу і «батьків-засновників» США перебував пресвітеріанський священик Джон Візерспун, який підписав Декларацію Незалежності і «Статті Конфедерації». З 1767 року він був Президентом коледжу Нью-Джерсі (майбутній Прінстонський університет), готуючи там праведну еліту для своєї країни.
Відомо, що за час його керівництва і викладання в коледжі отримали підготовку четвертий президент США Джеймс Медісон, віце-президент США Аарон Бер, «поет Американської революції» Філіп Френ, другий генеральний прокурор США Вільям Бредфорд, а також 12 делегатів Континентального конгресу, 28 сенаторів США, 49 конгресменів, 37 суддів (3 судді Верховного суду) і багато інших лідерів нової країни.
