4 квітня 1968 року вбито Мартіна Лютера Кінга

April 4, 2018 \ updated February 22, 2024

4 квітня 1968 року було вбито Мартіна Лютера Кінга, відомого борця за громадянські права чорношкірих американців. Він також був баптистським пастором, проповідником, а за свою громадську діяльність отримав Нобелівську премію 1964 року.

Кінг народився 14 січня 1929 року в Атланті, штат Джорджія у сім’ї пастора баптистської церкви, а у 1947 році сам був рукопокладений на служіння і допомагав своєму батькові у церкві. Отримав ступені бакалавра соціології та богослів’я, а потім у Бостонському університеті здобуває докторську ступінь з богослів’я.

Згодом він стає пастором у Монтгомері, штату Алабама, і опиняється в центрі акції протесту темношкірих проти расової сегрегації в громадському транспорті, яка почалася з інциденту з Розою Паркс. Більш як річний бойкот громадського транспорту з боку темношкірих дав свої результати – расову сегрегацію визнали у Алабамі неконституційною.

Проте на цьому діяльність Мартіна Лютера Кінга у цій сфері не спиняється. У рамках розгортання масштабного руху за громадянські права він виголошує ряд яскравих промов, серед яких і всесвітньовідома класика ораторського мистецтва – «У мене є мрія». У своїх промовах він закликає до мирної боротьби, спонукаючи людей виходити на марші, влаштовувати бойкоти та інші акції. Роль Кінга в ненасильницькій боротьбі за прийняття закону, що забороняє расову дискримінацію, була удостоєна Нобелівської премії миру.

У цей день, рівно 50 років тому, Кінг був смертельно поранений снайпером, коли стояв на балконі в мотелі «Ларейн» у Мемфісі. Проте його смерть не зупинила ту справу, якій він присвятив своє життя. Його жертовна боротьба за громадянські права назавжди увійшла в історію і допомогла відновити справедливість.

2 листопада 1983 року президент США Рональд Рейган підписав указ про заснування федерального свята з нагоди дня народження Мартіна Лютера Кінга. Тож тепер кожного третього понеділка січня у США згадується ця унікальна особистість, віра якої вийшла за межі власної «молитовної кімнати», щоб привести країну до усвідомлення, що усі люди повинні мати рівні громадянські права, незалежно від їхнього кольору шкіри.