30 березня 1899 року англійська стюардеса Мері Роджерс пожертвувала своїм життям, віддавши свій рятувальний жилет пасажирці під час катастрофи пароплава «Стелла».
Був Великий четвер перед Великоднем. Пароплав Лондонської і Південно-Західної залізничної компанії, який відплив з Саусхемптона, потрапив в каналі Ла-Манш між Олдерні і Гернсі в сильний туман і наскочив на Каскетські скелі.
Шість шлюпок зуміли врятувати частину пасажирів, але одна велика шлюпка перекинулася під час спуску на воду. Коли вода досягла двигуна, стався вибух. Буквально за 18 хвилин судно пішло на дно. Усі 75 чоловік, які ще залишалися на борту, загинули. Капітан Рікс, усі офіцери, крім одного, і половина команди затонули разом із судном. Після цієї трагедії газети писали про героїзм багатьох людей, але найбільше уваги звертали на одну 46-річну жінку.
Стюардеса Мері Роджерс під час катастрофи перебувала на борту корабля. Вона допомогла сісти в шлюпки всім жінкам з її каюти і потім забезпечила рятувальними жилетами інших пасажирів. В останній момент вона помітила жінку без рятувального жилету і передала їй свій, саджаючи її в переповнену шлюпку. Коли моряки почали кликати її також в шлюпку, вона відмовилася, сказавши: «Ні, ні, якщо я сяду в човен, він потоне. До побачення, до побачення!»
З піднятими вгору руками вона сказала: «Господи, прийми мене!» І в цей момент судно почало занурюватися під воду.
Зусиллями громадян, зокрема з ініціативи Френсіс Кобі та Енн Браянс, був організований збір коштів для підтримки престарілого батька і дітей загиблої стюардеси, а в пам’ять про її жертовний вчинок був споруджений меморіал, щоб вшанувати «життя, прожите для інших».
