13 січня 1915 року померла знаменита шотландська місіонерка Марія Слессор (Mary Slessor). Вона стала відомою своєю благодійною волонтерською діяльністю в Нігерії, де зуміла увійти в довіру до місцевих племен, які практикують канібалізм, і принести їм Благу Звістку. Марія боролася за права жінок і ліквідацію рабства.
Народжена в родині робітників в шотландському Абердіні Марія виховувалася в суворій дисципліні і християнських манерах, оскільки її мати була ревною віруючою шотландської пресвітеріанської церкви, регулярно читала місіонерський журнал, що видавався пресвітеріанами і брала участь у багатьох місіонерських конференціях.
Коли Марії було 27 років, вона дізналася про смерть славного місіонера і відкривача багатьох африканських земель для європейців Девіда Лівінгстона і вирішила продовжити його справу. Після спеціальної підготовки в пресвітеріанському місіонерському центрі в Единбурзі в 1876 році вона відправляється у свою першу подорож до Африки на судні «Ефіопія». Марія потрапляє до племені ефік в південній Нігерії, яке сповідувало традиційні африканські релігії і мало певні забобони щодо жінок, які народжували близнюків, що вважалося великим прокляттям. Місцеві жителі вірили, що один з немовлят був народжений від злого духа, і оскільки не знали який саме, то залишали обох вмирати в заростях, а їх мати звинувачували в страшному гріху. Марія зазвичай вишукувала і підбирала цих залишених дітей, направляючи їх в місіонерський будинок-притулок. Одного разу вона знайшла мертвого хлопчика і дівчинку, яку залишила собі на виховання, назвавши Джейн.
Коли в 1881-82 рр. в нігерійської місію прибула перевірка з Шотландії, то вони були дуже вражені тим, що Марія Слессор має таку велику довіру і авторитет серед місцевого населення. Вона досконально опанувала мову місцевого племені, вживала тутешню їжу, оскільки змушена була фінансово допомагати своїй матері і економити.
Минуло ще три роки до її повернення до Шотландії, так як там вона повинна була доглядати за хворою матір’ю і сестрою. Прийняту дівчинку вона забрала з собою і багато їздила по шотландських церквах, розповідаючи про свою місіонерську роботу в нігерійському Калабарі.
Після трирічного відпочинку вона знову повернулася до Нігерії і зуміла врятувати сотні викинутих близнюків. Вона допомагала лікувати хворих і зуміла зупинити неадекватне ставлення до близнюків і поширену серед тубільців практику визначати винного через пиття отрути. Як місіонерка вона всюди свідчила про Ісуса Христа, відвідуючи і інші племена. Вона прагнула протистояти поширеним практикам людських жертвоприношень, коли помирав старійшина племені.
У ході третього місіонерського перебування в Нігерії вона отримала звістку про смерть матері і сестри. Більше нічого не тримало її на батьківщині в Шотландії і вона повністю присвятила себе місіонерському служінню, допомагаючи заснувати в Калабарі «Інститут Надії» – для навчання місцевого населення племені ефік, а також досягаючи інших сусідніх племен.
У серпні 1888 року вона направляється на північ Нігерії, у місцевість, де було вбито двох попередніх чоловіків-місіонерів. Марії вдалося встановити контакт і вона жила серед місцевих племен одна протягом 15 років, несучи місіонерської служіння. Звістка про її подвиги дійшли до Британії, де вона отримала прізвисько «білої королеви канібалів».
Слессор сприяла євангелізації тубільців, поширенню серед них західної освіти, вирішувала суперечки і допомагала розвитку торгівлі. У 1892 році вона стала брати участь в діяльності місцевого суду, а в 1905 році була названа його віце-президентом. У 1913 році вона отримала нагороду – Орден св. Іоанна Єрусалимського. Марія залишалася на своєму місіонерському служінні до кінця життя, несучи надію і світло місцевим людям.
