8 січня 1969 року пішла з життя Гаріет Бедель, диякониса єпископальної церкви та місіонерка серед корінних народів Америки, таких як шаієнни в Оклахомі, корінні народи Аляски та плем’я семінолів у Флориді.
Гаріет народилася 19 березня 1875 року в Баффало, Нью-Йорк. Вона навчалася у місцевих державних школах та стала вчителькою. На початку 1900-років її надихали історії про місіонерів і вона дізналася про потребу у місіонерах для корінних народів Америки. У 1906 році Бедель навчалася у Практичній школі святої Віри для дияконис, де вона вивчала широкий спектр тем, починаючи з годування та гігієни і закінчуючи медициною та богослів’ям.
Вона почала служити племені шаієннів, піклуючись про хворих та бідних, проводячи зібрання та навчаючи жінок та дітей. Протягом 10-річного служіння у цьому племені вона навчилася поважати їхню культуру та була прийнята у плем’я, де їй дали ім’я Віцехія, що означає «жінка-пташка». Проте потім вона захворіла на туберкульоз та була відправлена до Колорадо на лікування.
У 1916 році вона відправилася на віддалену службу в Стевенс Віллідж на Алясці за 64 кілометри від полярного кола. Тут вона три роки працювала з племенем кутчін, а також допомагала відкрити єпископальну школу-інтернат у сусідньому Танані, адже багато дітей не могли відвідувати місцеві школи. Вона також служила й у інших місцях і була популярним автором національного єпископального видання «Дух місій» (The Spirit of Missions).
У 1960 році вона пережила буревій, який зруйнував її будинок, і 85-річна диякониса перебралася до господи єпископа Грея, де вона жила ще 9 років, продовжуючи служіння, знаходячи нових місіонерів, навчаючи у недільній школі та працюючи у лазареті. Після її смерті почесна табличка з’явилася у музеї міста Еверглейдс. Її називали «Великою флоридкою».
