Іван Федорович — іноземець, що стояв за шедеврами українського книгодрукування

November 13, 2026

Кожен, хто хоч раз бував у Львові, мав можливість на власні очі побачити стихійний книжковий ринок, продавці якого символічно розташувались зі своїми товарами у підніжжя пам’ятника українському першодрукарю — Івану Федоровичу. Цей монумент нині асоціюється в нас з українською культурою, жагою до знань та цінністю друкованої книги.

Проте історія інсталяції цієї пам’ятки несла в собі зовсім інші конотації. Ідея вшанування постаті Івана Федоровича пам’ятником виникла ще у 1947-му р. Сам монумент було встановлено лише у 1977 р[1]. Перед тим, у 1964 р. на місці майбутнього пам’ятника було закладено меморіальну плиту, приурочену до ювілею московського видання “Апостола”. Івана Федоровича мали встановити у 1974 р., приурочивши цей акт до початку українського книгодрукування, проте це відбулось, все ж, вже 3-ма роками пізніше[2]. 

В який би рік пам’ятник не заклали, Василь Кметь, історик та дирекор Львівської муніципальної бібліотеки, наголошує, що лейтмотивом було утвердження тривалості дружби “російського та українського народів”, а самого Федоровича трактували при інсталяції пам’ятника як “русского пєрвопечатніка” та “сімвол русского кнігопєчатанія”, який має розчиняти і нівелювати всі національні відмінності, а також тяжіти “вєлічієм старшого брата”  над колонізованим простором”[2]. “Такий маркер був особливо важливим у Львові, але й саме у Львові його було чи не найскладніше інтерпретувати”, — каже Василь Кметь[2]. 

Все ж, на певний час радянським функціонерам вдалось розмити обриси Івана Федоровича такою мірою, що аж до 8 лютого 2024-го р. вулиця Івана Федоровича у центрі Львова називалась “Івана Федорова”[3]. Проте більш промовистим є скандал, який розгорівся довкола того ж книжкового стихійного ринку: 6 жовтня 2024 р. видання “Львівський портал” повідомило, що біля пам’ятника Івану Федоровичу продавці виставляють на продаж книги та інші матеріали, які можна трактувати як російську пропаганду. У статті новинного порталу відзначалось, що мова йде про книги, які не просто написані російською мовою, проте підтримують ідеї російських спецслужб, а також про платівки радянських та російських виконавців, нагородні та інші значки з зображенням символіки держави-агресора[4]. 

Реакцією на цю ситуацію стало узаконення Львівською міською радою книжкового ринку з категоричною забороною продажу будь-яких матеріалів російською мовою та будь-чого з ворожою символікою[5]. 

Вражає те, що ці новини з’явились вже в час повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну і обидві пов’язані з постаттю Івана Федоровича - надзвичайно цінної фігури для української культури та історії, водночас важливим імперським маркером для Радянського Союзу і нинішньої Росії.. Чи є в Росії бодай якісь переконливі аргументи говорити про свого “Ивана Федорова” на противагу “Івану Федоровичу”? Пропонуємо разом розібратись, простеживши його життєвий шлях. 

Народився Іван Федорович… Цього ми точно не знаємо. Деякі дослідники відзначають, що народився він близько 1510 р.[6] Дослідник Ярослав Ісаєвич критично поставився до цієї дати, як і щодо поширених припущень про народження Федоровича в Білорусі та про його навчання Яґеллонському університеті (Краків), не висловлюючи інших припущень про рік і місце народження друкаря[7]. 

Дослідник Ігор Мицько говорить про відсутність яких-небудь документальних даних про перебування Івана Федоровича в Росії та відсутність російських даних про рідню друкаря (єдиними свідченнями є скупі вихідні дані московських друків Федоровича та львівського Апостола 1574 р.)[8, С. 8]. Відзначає історик, натомість, певні українські акти та білоруську грамоту за 1567 р., яка стверджує про наявність у Івана зведеного або двоюрідного брата Євстафія[8, С. 8–9]. 

Також Ігор Мицько наголошує, що дослідження синодику київського Святомихайлівського монастиря дає можливість припускати про наявність в нього ще одного брата, який прийняв чернечий постриг і взяв ім’я Симеон, а також виявити, що ім’я матері друкаря — Епіфанія[8, С. 8]. Все це змушує задатись питанням про самоідентифікацію Івана Федоровича та про утворення його прізвища. Щодо останнього, Ігор Мицько стверджує, що всі форми прізвища друкаря походять від імені його батька – Федора [8, С. 8].

Говорячи про походження Івана Федоровича, з впевненістю, посилаючись на автентичні джерела, ми можемо говорити лише про те, що він був представником дрібношляхетського роду (Федорович мав герб “Шренява”), про професійну самоідентифікацію (“Іван Друкар”, “Iwan Drukarz”, “Ioannus impressor”), місце, звідки прибув на українські землі (“Іоанн Феодоров сн̃ з Москвы”, “Иван Феодоров сн̃ москвит” “Іоанн Феодоров сын з Москвы”), а також вказання патроніму саме у давньоукраїнській формі - Федорович[2]. Виходячи з цього, вже згаданий Василь Кметь припускає, що Іван Федорович самоідентифікував себе як представника дрібної західнобілоруської або польсько-підляської шляхти[2]. 

Якщо не в Ягеллонському університеті, то в якому Федорович отримав освіту, якщо і отримував таку взагалі? Ярослав Ісаєвич та Василь Кметь говорять про помилкові ідентифікації записів студентів Краківського університету з фігурою друкаря. Проте жодних припущень про освіту вони не висловлюють. Ігор Мицько, знаючи ці аргументи, пропонує читачам не альтернативне бачення на освіту Івана Федоровича, а обґрунтовує те, що друкар, все ж, дійсно вчився в Кракові, про що вперше висловився Євген Немировський[8, С. 10]. За баченням дослідника, Іван Федорович навчався в Ягеллонському університеті, тому що:

Записи університетських метрик. 

Списки навчального закладу за 1529 р. свідчать, що в університет записався та сплатив відповідну суму студент“Ioannes Theodori de Phyetkowycze”, тобто Іван Федоров (син Федора) з Фєткович (Пєткович) – з поселення, яке розташовувалося на території краківської дієцезії римо-католицької церкви. Також існує запис за 1532 р. про бакалаврів вільних мистецтв, серед яких значиться “Ioannes Theodorus Moscus” — Іван Федор Москвитин[8, С. 10]. 

Основні аргументи, якими намагаються підважити гіпотезу про навчання Федоровича в Ягеллонському університеті, наступні: села “Phyetkowycze” в краківській дієцезії просто не існує, а в списку бакалаврів зазначено, що Іван Федорович став “мужем святим” та католицьким каноніком у Красноставі, хоча друкар завжди був православним і був дияконом[8, С. 11].

Говорячи про “Phyetkowycze”, Мицько контраргументує — писар, що записував студентів на навчання, робив записи “на слух”, ймовірніше, почувши так назву села “Пьотрковіце”, що розташоване на Краківщині, на р. Шреняві (власне, з цього і герб “Шренява”, яким послуговувався Іван Федорович). Припущення про Пьотрковіце вперше висловив львівський історик Роман Бучко, аргументацією якого і послуговується Ігор Мицько[8, С. 16-17]. 

Що ж до каноніка, то це поширене історіографічне твердження, витоки якого криється у публікації списку бакалаврів за 1532 р. дослідником Я. Мучковським, який помилково запис про “Каноніка Красноставського” пов’язав з Іваном Федоровичем, а не з бакалавром нижче, вказаним як “Adam de Cvrzelow”. Автор оригінального документи, за текстологічним аналізом І. Мицька, вимушений був розпочати послужний список Адама біля згадки Федоровича, аби не переходити на наступну сторінку і все помістити на одній[8, С. 15–16]. 

Проблемне твердження Івана Федоровича у львівському “Апостолі” 1574 р. 

Аргумент опонентів гіпотези про навчання друкаря в Кракові, здається, переконливий: Іван Федорович сам пише, що для нього Польща і Литва до еміграції з Московії були раніше “невідомими країнами”[8, С. 12].

Контраргумент Ігоря Мицька: “... післямови та передмови федорівських друків містять багато недомовок, прихованого підтексту”[8, С. 12]. Дослідник зазначає, що на час видання книги триває Лівонська війна Речі Посполитої з Московією. Слова Івана Федоровича не є безпосередньою біографічною довідкою, але обережністю майстра[8, С. 12]. Слід враховувати, що друкар хотів продавати львівське видання “Апостолу” і в Росії, про що можуть свідчити хвалебні рядки на шану Івана IV (Грозного), якому приписують особисту заслугу у заснування друкарської справи в Росії, а також його опосередкована причетність до книгодрукування в Україні[8, С. 12–13]. 

Розгадана таємниця батька 

Ігор Мицько звертає увагу на львівський судовий документ за 1532 р. (рік, в який Іван Федорович здобуває ступінь бакалавра), в якому фігурує “Федор ножівник з Москви”, який мав свої справи безпосередньо у короля в Кракові. Дослідник припускає, що це міг бути батько Івана Федоровича — багатий купець, маючий зв’язки в Кракові, спроможний утримувати сина-студента і, як ремісник-металіст, передати йому перші навички інженера. Особливо важливо те, що саме купець навіть у стані війни між обома державами, міг забезпечити успішне виконання коштовної і небезпечної мандрівки свого сина з Московії в Польщу[8, С. 19–20]. 

Отож, про якогось виключно “русского первопечатника Ивана Федорова” з усього вже описаного мова не йдеться взагалі. А все ж, Іван Федорович таки займався видавничою справою у Москві. Проте додамо вже до згаданого ще більш неприємні факти для російської пропаганди про Івана Федоровича. Ми вже згадували про послуговування друкарем гербом “Шренява”. Цим гербом, взагалі-то, користувався краківський воєвода Пьотр Кміт, що може свідчити про приписання польським меценатом до свого герба молодого й амбітного друкаря[8, С. 17–18]. Та і самій друкарській справі Іван Федорович міг навчитись виключно в Кракові - московське видання “Часовника” (1565 р.) має стилістичні елементи, які подібні до краківських видань Флоріана Унглера[8, С. 18].

Все це не скасовує друкарську діяльність Івана Федоровича, проте вказує на важливі аспекти, які варто враховувати, коли ми говоримо про друкування книг цією постаттю у Москві. На превеликий жаль, жодних деталей про переїзд та життя Федоровича в Москві ми не маємо, крім вже згаданих вихідних даних з самих московських друків. Що ж ми можемо стверджувати з впевненістю?

Нам відомо, що наприкінці 1540-х рр. ще молодий Іван IV (Грозний) намагався долучити до діяльності у Москві різних ремісників і вчених людей, особливо “книжних людей, що знали латинську і німецьку грамоту”[8, С. 21]. Такою людиною і був Іван Федорович. Завдяки біографічним свідченням самого друкаря ми знаємо, що він міг стати дияконом московської церкви Миколая Ґостунського[8, С. 21]. У 1564-1565 рр. разом з майстром-білорусом Петром Мстиславцем надрукував перші точно датовані в Росії книги — “Апостол” (1564), яку почав друкувати 19 квітня 1564 р.[9] та “Часовник” (1565)[7]. 

Проте московський період життя Федоровича закінчився вимушеною еміграцією. Чому? Жодних свідчень ми не маємо - лише сам Іван Федорович каже у післямові до львівського “Апостола” (1574), що причиною переїзду до Великого князівства Литовського було переслідування з боку начальників і священоначальників, які побачили у друкованих книгах "багато єресей"[9]. Ігор Мицько припускає, приводом було навчання Івана Федоровича в Кракові в неправославному навчальному закладі, а також можливі зв’язки із протестантською родиною Стадніцьких гербу “Шренява”, яким на момент навчання друкаря в Кракові належало Пьотрковіце[8, С. 16-17, 24].

Глибинну сутність звинувачень у єресі Івана Федоровича ми можемо тільки припускати, проте ми точно знаємо, що разом з Петром Мстиславцем вони оселяються у Заблудові, що на Підляшші, в маєтку Григорія Ходкевича. Там вони з 1568 р. починають працювати в друкарні і друкують разом “Євангеліє Учительне”, що виходить у 1569 р., а потім Федорович вже самотужки (Петро Мстиславець у 1569 р. рушає до Вільнюса, де продовжив займатись друкарством) друкує “Псалтир з Часословом” у 1570 р.[7], [9]. Проте новий патрон Івана Федоровича після видання цих книг швидко втрачає інтерес до друкування і відтак запропонував своєму друкарю зайнятися рільництвом, проте той відмовив[9]. У тому ж львівському “Апостолі” Іван Федорович у післямові про це писав так:

Не личило мені за ралом чи сівбою собі віку вкорочувати, бо замість плуга я володію майстерністю знарядь праці руками, а замість житніх зерен повинен розсівати по світові зерна духовні і всім, як належить, роздавати духовну поживу. А найбільше я боявся суду владики мого Христа... І тому я мусив піти звідтіля[9].

Отож, Іван Федорович відмовляється від патронатства Григорія Ходкевича, залишає Заблудів і рушає до Львова, засновуючи у 1573 р. в місті власну друкарню за сприяння львівських міщан[7]. Іван Федорович стає не лише друкарем, проте і видавцем[9].  Там з 25 лютого 1573 р. по 15 лютого 1574 р. працює над вже неодноразово згаданим львівським “Апостолом”, яка вважається нині найстарішою книгою, що вийшла друком в Україні[9]. В тому ж 1574 р. випускає “Буквар” — перший у Східній Європі друкований підручник[6]. 

Наступний етап в життя Івана Федоровича починається з отримання у 1575 р. запрошення від князя Василя-Костянтина Острозького рушити в його володіння[7] та займатись друкарською справою під його патронуванням. Василь Ульяновський дає нам підстави зрозуміти, що стояло за цим запрошенням князя і чому Іван Федорович на це погодився. 

Імовірніше за все, князь Острозький від самого початку поставив перед собою амбітне завдання повного видання Біблії, проте ця справа була не з простих, адже вимагал значних фінансових витрат, а також зусиль і часу, тому плани довелось скоригувати[10, С. 829]. Перш за все, треба було ту друкарню таки побудувати і отримати доступ до необхідних технологічних новинок. Частково Василь-Костянтин Острозький робить це за рахунок друкарні в Заблудові (тієї самої, в якій сперва по еміграції з Москви і працював Федорович, проте яка перестала функціонувати), частково за рахунок привезеного з львівської друкарні Іваном Федоровичем – верстат князь придбав за власні кошти[10, С. 829]. Поки ту друкарню робили, князю необхідно було ще якось забезпечити друкаря, тому Острозький призначає Федоровича управителем Дерманського монастиря (в документах він фігурує як “урядник”, тобто був там дияконом і займався економічними справами)[10, С. 829–830]. 

Коли ж друкарню нарешті було обладнано, то Іван Федорович перебирається в Острог. Перші острозькі друки мали навчальний характер і були розраховані на ширший вжиток, не лише закриваючи потреби Острозької академії, але і надаючи іншим освітнім осередкам необхідні матеріали. З Острозької друкарні виходять Буквар (18 червня 1578), Новий Завіт і Псалтир (1580), хронологія Андрія Римші (1581)[10, С. 830–831].

Проте, все ж, головним завданням і Острозького, і Федоровича був друк Біблії. В. Ульяновський припускає: “Ймовірно, “контракт” із друкарем було укладено саме на видання Біблії, оскільки відразу після її виходу Іван Федоров залишив Острог і повернувся до Львова”[10, С. 829]. Серед поставлених Івану Федоровичу завдань Ульяновський виокремлює наступні: повне укомплектування друкарні, здійснення подорожі на Балкани, в Молдову й Османську імперію для пошуку рукописних перекладів Біблії церковнослов’янською мовою. Пошуки увінчались лише частковим успіхом, адже переклад Старого Заповіту так і не вдалось знайти, що відтягували видання Біблії[10, С. 829].

Попри те, що справа затягнулась, грандіозний проект було завершено і у 1581 р., 445 років тому, світ побачив шедевр українського книгодрукування — Острозьку Біблію: перше повне друковане видання Біблії церковнослов’янською мовою. 

По виданню Біблії співпраця Івана Федоровича та Василя-Костянтина Острозького припинилась і друкар повертається у 1581 р. до Львова. Наприкінці життя він серйозно зацікавився військовою технікою, мав успіхи в артилерії а безпосередньо займався виливанням гармат. Іван Федорович став винахідником багатодульної мортири,  а також нового на той час типу мушкета[1]. Свої розробки він демонстрував у Відні імператору Рудольфу ІІ та ерцгерцогам, пропонуючи їх австрійцям для використання у війні проти Московії[8, С. 97–99]. В своєму ж листі до саксонського курфюрста Августа за від 23 липня 1583 р. стверджував, що вже багато років займався виготовлення гармат[8, С. 97].

Попри все, Іван Федорович до самого кінця залишався вірним друкарській справі, адже у Львів він повертався з Острога саме для відновлення друкарської справи і у своєму листування з тактичних міркувань і далі іменував себе “друкарем князя Острозького”[8, С. 97]. Помер Іван Федорович 5 (15) грудня 1583 р. у Львові. По його смерті обладнанням його друкарні довго послуговувалась Львівська братська школа[7]. 

Отож, і не сліду не лишилось в нас від “Ивана Федорова - первого русского книгопечатника”. Ми побачили дуже неординарну постать, яка хоч і могла через батька мати московський слід у своїй генеалогії, вповні змогла реалізувати себе на теренах Речі Посполитої, а найбільше на українських землях, долучившись до видання низки перлин українського книгодрукування, серед яких окремішньо стоїть Острозька Біблія - величний задум князя Василя-Костянтина Острозького. 

Найважливіше, що і Острозький, і Федорович вбачали в цьому служіння Богові та виконання даного їм Творцем призначення. Саме тому важливо звертатись до історії минулих поколінь та наслідувати приклад Василя-Костянтина Острозького та Івана Федоровича, що ми цьогоріч і робимо, відзначаючи потрійну річницю:

  • 500 років від дня народження князя Василя-Костянтина Острозького;
  • 450 років від заснування Острозької академії - першого вищого навчального закладу у Східнії Європі;
  • 445 років від друку Острозької Біблії

Автор: Валерій Григораш

Редактор: Павло Григораш

Список використаних джерел

1. Федорович, а не Федоров: львівський першодрукар і ливарник артилерії. ZAXID.NET. 23 лютого 2024. URL: https://zaxid.net/fedorovich_a_ne_fedorov_malovidomi_fakti_pro_vidatnogo_lvivyanina_n1580510 (дата звернення: 05.11.2026).

2. Чому Федоро́вич: маловідомі факти про друкаря. Бюро спадщини. 22.02.2024. URL: https://spadshchyna.lviv.ua/knygodrukuvannya-u-lvovi-ivan-fedorovych/ (дата звернення: 05.11.2026).

3. Ейсмунт В. Львівська міськрада погодила перейменування ще двох вулиць. ZAXID.NET. 8 лютого 2024. URL: https://zaxid.net/lvivska_miskrada_pogodila_pereymenuvannya_shhe_dvoh_vulits_n1579609 (дата звернення: 09.11.2026).

4. Жолинська Н. У Львові біля пам’ятника Федорова продають книжки з російською пропагандою. Львівський Портал. 6 жовтня 2024. URL: https://portal.lviv.ua/news/2024/10/06/u-lvovi-bilia-pam-iatnyka-fedorova-prodaiut-knyzhky-z-rosijskoiu-propahandoiu (дата звернення: 09.11.2026).

5. Рой М. У Львові узаконили книжковий ринок біля пам’ятника Федоровичу. Львівський портал. 4 березня 2025. URL: https://portal.lviv.ua/news/2025/03/04/u-lvovi-uzakonyly-knyzhkovyj-rynok-bilia-pam-iatnyka-fedorovychu (дата звернення: 09.11.2026).

6. Гринчишин Д. Г. Федоров Іван // Українська мова: енциклопедія. Київ, 2000. URL: http://litopys.org.ua/ukrmova/um138.htm (дата звернення: 09.11.2026).

7. Ісаєвич Я. Д. ФЕДОРОВ Іван. URL: https://www.history.org.ua/?termin=Fedorov_I (дата звернення: 05.11.2026).

8. Мицько Ігор. Іван Федоров: життя в еміграції. – Острог: Видавництво Національного університету "Острозька академія", 2008. – 132 с. 

9. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. — 520 с. URL: http://litopys.org.ua/isaevych/is07.htm

10. Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків. Музей Шереметьєвих. К.: Простір, 2012. К.: Простір, 2012. 1366, [42] c.