6 жовтня 1939 року після захоплення Польщі Адольф Гітлер виступив у Рейхстазі з промовою, в якій пропонував Європі мир та забуття польського питання. Він тільки-но повернувся зі зруйнованої Варшави і представив демократичним країнам свою «мирну пропозицію», щоб Велика Британія та Франція припинили війну й фактично погодилися з новим порядком у Європі, який встановлювали СРСР і Третій Рейх після розгрому Польщі.
Промова 6 жовтня цікава передусім як приклад «миротворчої» риторики від безпосереднього винуватця війни. Він перекручує факти і спотворює реальність, прагнучи представити свою агресію як щось розумне і навіть необхідне. Гітлер подав напад на Польщу як вимушену відповідь Німеччини на дії іншої держави. Він заявляв, що 36-мільйонна Польща «взяла зброю проти нас», а її впевненість у здатності розгромити Німеччину нібито «не знала меж».
Особливо цинічно звучали його слова про гуманний підхід нацистів, які з «людяних міркувань» нібито пропонували евакуювати цивільних. Він фактично позбавляв Польщу права на існування, стверджуючи, що питання її майбутнього має вирішуватися Німеччиною та Радянським Союзом. Гітлер заявляв, що Польща, яка існувала після Першої світової війни, «вже ніколи не відродиться» і цинічно запитував західні країни: «Навіщо потрібна ця війна? Для відновлення Польщі?» — і стверджував, що було б безглуздо «губити мільйони людей» заради відновлення держави, яку він називав «мертвонародженою».
Це і було ключове послання. Адольф Гітлер говорив про мир, але заперечував право іншої держави на існування і пропонував решті держав просто змиритися з окупацією Польщі. Він говорив про припинення кровопролиття, але вже готував подальші кампанії на Захід. По суті мир у його розумінні означав лише закріплення результатів завоювання.
Сьогодні ми знаємо фінал усієї історії, тому можемо простежити масштаб миролюбної брехні нацистів. У промові 6 жовтня Гітлер запропонував Франції і Великій Британії «оливкову гілку миру», заявивши, що Німеччина прагне «англо-німецького порозуміння» і нібито не має територіальних претензій до Франції (через сім місяців розпочалася німецька наступальна кампанія на Францію).
У своїй промові Гітлер фактично представляв Німеччину та Радянський Союз як сили, які можуть самостійно «стабілізувати» захоплені території. Він стверджував, що Європа повинна бути вдячною за те, що «Росія і Німеччина готові перетворити цю гарячу точку на зону мирного розвитку». Така риторика особливо нагадує небезпечну логіку, за якою великі держави нібито отримують право самостійно визначати долю менших країн, називаючи це «миром», «стабільністю» або «врегулюванням».
Сьогоднішній спогад про промову диктатора 1939 року надто вже знайомий для сучасних українців. У риториці Гітлера бачимо майже пряме віддзеркалення заяв Путіна щодо потреби для Заходу відмовитися від захисту жертви агресії, бо це ж «шлях до миру». На прикладі цих диктаторів бачимо, що вони будуть до останнього запевняти всіх у власній миролюбності і що точно-точно не збираються ні на кого нападати. Проте ми знаємо перебіг і фінал Другої світової війни, а також за ці 12 років війни вдосталь побачили, на що здатна РФ. Тому миролюбна риторика зовсім не означає реальних намірів до миру.