На більшості руських земель князівства переважало православ’я, пов’язане з традицією Київської митрополії. Католицька церква натомість мала підтримку правлячої династії та впливові позиції в державі. Важливу роль відігравали князі й шляхта: вони опікувалися храмами, монастирями та школами, надавали землю й кошти. Тому життя релігійних громад залежало не лише від переконань вірян, а й від рішень їхніх покровителів [1; 2].

Саме в таке середовище прийшла Реформація — рух за переосмислення церковного життя, що розгорнувся в Європі у XVI столітті. Нові ідеї поширювалися разом із книжками, купцями, проповідниками та студентами, які навчалися за кордоном. Лютеранство привертало увагу наголосом на спасінні через віру та визначальному авторитеті Святого Письма. Від середини століття дедалі помітнішим ставав кальвінізм, або реформатство. Одним із його найвпливовіших покровителів був литовський канцлер Миколай Радзивілл Чорний [5].

Частину шляхти приваблювала можливість активніше впливати на життя місцевої громади, підтримувати проповідників, засновувати школи й друкарні. Однак релігійний вибір не варто пояснювати лише політичною вигодою. Особисті переконання, освіта, родинні зв’язки та майнові інтереси могли діяти одночасно. До того ж шляхетська родина не завжди належала до однієї конфесії: погляди її представників змінювалися від покоління до покоління.

Географія цих процесів також змінювалася. Після Люблінської унії 1569 року Волинь, Київщина та Брацлавщина перейшли від Великого князівства Литовського до Польської Корони у складі Речі Посполитої. Проте культурні та релігійні зв’язки між українськими, білоруськими й литовськими землями зберігалися. Тож історію місцевої Реформації треба розглядати по обидва боки нового адміністративного кордону.

Реформаційний рух не був однорідним. У його середовищі виникли антитринітарні течії, які заперечували догмат про Святу Трійцю. Їхніх прихильників часто називали аріанами; згодом значного впливу набуло соцініанство. Ці назви не цілком взаємозамінні: погляди окремих діячів і громад різнилися та змінювалися. Частина з них виступала проти застосування зброї й обстоювала радикальне переосмислення суспільних відносин [5]. Одним з осередків антитринітарного руху на Волині був Киселин. Зібранню його прихильників у травні 1638 року В’ячеслав Липинський присвятив окреме дослідження [3]. Історія таких громад показує й межі тогочасної терпимості: у XVII столітті тиск на них посилився, а сеймова ухвала 1658 року поставила їхніх членів перед вимогою змінити віру або залишити Річ Посполиту [5].

Тут важливо розрізняти богословську оцінку та історичну класифікацію. Заперечення Трійці виводило антитринітаріїв за межі віровчення, спільного для православних, католиків і основних протестантських церков. Водночас історики розглядають ці течії в контексті радикальної Реформації, з якою вони були пов’язані своїм походженням і діяльністю. Таке визначення пояснює суто історичні зв’язки, не усуваючи глибоких догматичних розбіжностей, що виводили антитринітаріїв за межі християнства як такого.

Помітним наслідком Реформації стало пожвавлення освітнього й книжкового життя. Прагнення читати та пояснювати Біблію створювало попит на переклади, навчальні посібники й підготовлених учителів. Протестантські покровителі засновували школи та друкарні, підтримували авторів і перекладачів. Утім, цей розвиток був спільною справою різних середовищ: власні освітні проєкти розбудовували також католики та православні. Конкуренція за читача й учня спонукала вдосконалювати навчання та видавничу працю.

Важливою подією стало видання Берестейської Біблії 1563 року — польського перекладу Святого Письма, здійсненого у протестантському середовищі за підтримки Миколая Радзивілла Чорного. Її вплив виходив за межі однієї конфесії. Зокрема, цей текст використовував перекладач Крехівського Апостола, пристосовуючи запозичене до потреб руського читача. Книжки перетинали конфесійні кордони навіть тоді, коли їхні автори сперечалися між собою [5].

Пошук зрозумілішої мови Святого Письма мав різні джерела. Пересопницьке Євангеліє 1556–1561 років постало у православному середовищі, тому називати його просто наслідком протестантської діяльності було б неточно. 

Тогочасна «проста мова» не була тотожною сучасній українській літературній мові. Вона поєднувала книжні традиції з елементами живого мовлення та допомагала пояснювати складні релігійні поняття ширшому колу читачів. Значення цих перекладів полягало і в розширенні можливостей письма: зрозумілішою мовою ставало можливим обговорювати питання віри, моралі й суспільного життя – саме це і було однією з цілей європейської Реформації.

Релігійне розмаїття потребувало правових домовленостей. Важливим кроком стала Варшавська конфедерація 1573 року, яка проголосила зобов’язання зберігати мир між представниками різних віросповідань. Для доби, коли Європа занурювалась у криваві міжконфесійні конфлікти,  це був вагомий механізм стримування релігійно вмотивованого насильства. Проте ототожнювати його із сучасною загальною свободою совісті не варто: права залежали від суспільного стану, а застосування проголошених принципів спричиняло суперечки. Дослідження історія Вільна польським істориком Томашем Кемпом засвідчує, що правові гарантії не усували нападів, судових конфліктів і боротьби за міський простір [7].

Наприкінці XVI століття конфесійне суперництво загострилося. Католицька Контрреформація, діяльність єзуїтів і розбудова їхніх шкіл змінювали освітнє та релігійне життя. Берестейська унія 1596 року, яку прийняла частина православної ієрархії, створила нову ситуацію: визнання влади папи зі збереженням східного обряду мало прихильників і рішучих противників. Суперечки стосувалися віровчення, церковної влади, храмів та майна, а також прав тих, хто унії не прийняв [1; 4].

За цих обставин православні й протестанти шукали можливостей спільного захисту. Важливу роль у зближенні відігравали князь Василь-Костянтин Острозький та представники роду Радзивіллів. На з’їзді у Вільні 1599 року було оформлено домовленість про співпрацю заради оборони релігійних і політичних прав. Це було партнерство людей, які мали серйозні богословські розбіжності, але бачили спільні загрози [4].

Поряд із політичними домовленостями обговорювали й перспективи церковного зближення. Проте спільна оборона прав не означала готовності відмовитися від власного віровчення. Питання таїнств, церковної традиції та устрою церкви залишалися принциповими. Дослідження Вікторії Любащенко про пошуки альтернативної унії та роль Кирила Лукаріса допомагає побачити як масштаб цих задумів, так і труднощі їхнього здійснення [4].

Конфесійна конкуренція посилювала потребу православних громад у власних школах, книжках та освічених полемістах. Проте пояснювати православне культурне оновлення лише зовнішнім впливом було б помилкою. Воно спиралося також на місцеву церковну традицію, діяльність братств і підтримку меценатів. Одним із найважливіших осередків цього руху став Острог [2; 6].

Заснована Василем-Костянтином Острозьким школа, початок діяльності якої традиційно датують 1576 роком, поєднала вивчення церковнослов’янської, грецької та латинської мов. В Острозі працювали книжники, перекладачі й друкарі; освіта була пов’язана з підготовкою та виданням текстів. Цей осередок давав православному середовищу змогу розвивати власну інтелектуальну традицію, використовуючи й здобутки європейської освіти [6].

Особливе місце в його спадщині посіла Острозька Біблія 1581 року — перше повне друковане видання Біблії церковнослов’янською мовою. На відміну від перекладів «простою мовою», цей проєкт утверджував авторитет традиційної мови православної книжності. Укладачі збирали й зіставляли тексти, а друкарська праця перетворювала результат на видання, доступне далеко за межами Острога. Освіта, меценатство та книгодрукування тут становили частини одного культурного задуму [6].

У 2026 році минає 450 років від традиційної дати заснування Острозької академії та 445 років від виходу Острозької Біблії. За поширеним датуванням народження Василя-Костянтина Острозького 1526 роком на цей самий рік припадає і його 500-річчя. Ці дати дають нагоду повернутися до спадщини князя й до епохи загальноєвропейської релігійної Реформації, в якому вона постала.