КОСТЯНТИН ОСТРОЗЬКИЙ: ВОЇН ТА ВІЗІОНЕР

Перший бойовий гарт молодий князь здобув ще у 1480-х роках під час спільних походів із батьком, князем Іваном Васильовичем, спрямованих на захист земель Русі від нападів Кримського ханства [11]. Уже в 1491 році він узяв участь у розгромі кримців під Заплавом (Заславом) під проводом волинського маршалка Семена Гольшанського, що убезпечило Волинь на чотири роки [11]. Попри тяжку облогу 1496 року в Рівненському замку, де через чисельну перевагу ворога довелося сплатити викуп і спалити фортецю [11], перелам у протистоянні із Кримом настав улітку 1497 року [7; 11]. Тоді князь Костянтин разом із братом Михайлом завдав ординцям нищівних поразок на Брацлавщині — поблизу річки Сорока та у верхів’ях Уші біля Пєтухової могили, де загинув син кримського хана Менглі Гірея — Мехмед Гірей, а з полону було визволено понад 400 християнських бранців [11]. Запобігши з’єднанню кримських татар із військом молдавського господаря під час буковинського походу короля Яна I Ольбрахта, 37-річний Острозький у вересні 1497 року отримав від великого князя Олександра уряд великого гетьмана литовського – одну з найпрестижніших посад у литовсько-руській державі [7; 11]. Аби закріпити південні рубежі, князь обійняв посади старости брацлавського, вінницького і звенигородського [11], залучаючи до самооборони місцеву аристократію й вільне населення та власноруч керуючи відбудовою Вінницького й Брацлавського замків [11].

Усвідомлюючи вразливість державної системи фортифікацій, гетьман заклав приватну багаторівневу оборонну мережу фортець, яка стала стратегічним щитом Волині та Київщини [11]. Першу передову лінію сформували замки у Чуднові, Полонному, Красилові, Колодні та Черняхові; другу, тилову — у Звягелі, Дорогобужі, Острозі, Рівному, Сатиєві та Дубні [5; 11]. Сам полководець під час небезпеки волів перебувати в замку Степань, розташованому в глибокому тилу, що дозволяло тверезо оцінювати перебіг кампаній та координувати війська [11]. Надійність цих твердинь підтвердилася 1521 року, коли турецькі загони так і не змогли оволодіти Красилівським замком [11].

Драматичною сторінкою біографії полководця стала битва на річці Ведроші 14 липня 1500 року, коли московське військо Івана III завдало поразки литовсько-руському війську, а сам гетьман потрапив у полон [7; 9]. Сім років московитського ув’язнення, зокрема у кайданах у Вологді, не зломили волі воєначальника [9; 11]. Прагнучи використати талант Острозького, московська влада змусила його 18 жовтня 1506 року скласти присягу на вірність Василію III [7; 9]. Проте, очоливши полк на степовому порубіжжі та приспавши пильність наглядачів успішними боями з татарами [7; 11], у вересні 1507 року гетьман із допомогою кримців здійснив відчайдушну втечу до Вільно [9; 11]. Того ж року київський митрополит Йосиф II Солтан зняв із нього вимушену присягу [7; 9], а великий князь литовський Сигізмунд I Старий повернув йому гетьманську булаву та володіння [11].

Тріумфом воєнного генія князя Костянтина стала битва під Оршею 8 вересня 1514 року [7]. Зібравши 30-тисячне польсько-литовсько-руське військо, Острозький розгромив 80-тисячну армію московських воєвод М. Голіци-Булгакова та І. Челядніна [7]. Завдяки майстерному маневруванню кінноти та масованому застосуванню польової артилерії й піхоти з аркебузами із засідки, ворога було вщент розбито [7]. У полон потрапили найвищі воєводи, а захоплена бронзова артилерія згодом послужила королю Сигізмунду I матеріалом для відлиття знаменитого вавельського дзвона «Зигмунт» [1]. Слава про Острозького прокотилася всією Європою: ренесансні автори нарекли його «Руським Сципіоном», «Гектором» і «другим Ганнібалом», порівнюючи князя з великими воїнами та полководцями античності [10].

Фінальним акордом його звитяг стала битва на річці Ольшаниці 27 січня 1527 року [11]. Здійснивши виснажливий зимовий рейд в обхід шляхів через Черкаси, Острозький на чолі приватних кінних загонів наздогнав військо кримських татар [11]. Заборонивши розводити вогнища вночі [11], князь на світанку атакував стан юного царевича Малай Гірея [11]. У цій битві полягло до 20 тисяч нападників, а з полону було визволено майже 40 тисяч бранців, хворих та дітей з яких евакуювали на 400 захоплених татарських возах [11]. Краків зустрів сивочолого полководця античним тріумфом [11]. За цим тріумфом закріпилося високе визнання монарха Сигізмунда I Старого, котрий прирівняв воєначальника до найславетніших мужів античності [10].

Виняткові заслуги князя дозволили йому подолати конфесійні бар’єри Городельської унії 1413 року, згідно з якими вищі державні посади резервувалися лише за католиками [9]. Костянтин Іванович став віленським каштеляном (1511) і троцьким воєводою (1522) [7; 9; 10], а також одержав суверенне право запечатувати грамоти печаткою з червоного воску [1; 11]. Величезні земельні володіння — десятки міст і сотні сіл (Полонне, Красилів, Чуднів, Здетель тощо) [5] — перетворили його на володаря непорушного домену, мешканців якого князь захищав від податкового тягаря, звільняючи від сплати державної воловщини та забезпечуючи привілеї на безмитну торгівлю [5; 11].

Своєю вагою в державі Костянтин Іванович скористався для легітимації та відродження Православної церкви. У тісній співпраці з митрополитом Йосифом II Солтаном він домігся королівського привілею на Берестейському сеймі 19 червня 1511 року, який захистив церковне судочинство від втручання світських чиновників і фактично скасував обмеження на будівництво мурованих церков східного обряду [9; 13]. Сакральним осередком династії став Острог: з ініціативи князя місто отримало статус другої єпископської кафедри (Луцько-Острозької) [13; 16], а в замку 1521 року постав величний готично-ренесансний Богоявленський собор [6; 13]. На знак подяки за оршанську перемогу Острозький звів у Вільно (сучасний Вільнюс) кам'яні храми Святої Трійці та Святого Миколая, відбудував кафедральний Пречистенський (Успенський) собор і церкву Святих Бориса і Гліба у Новогрудку [9; 13]. Його протекторат поширювався навіть на Галичину в Короні Польській (підтримка Лаврівського та Львівського Свято-Онуфріївських монастирів) [9], що базувалося на усвідомленні походження Острозьких від королівської династії Данила Романовича [16]. Після кончини митрополита Солтана у 1521 році князь тимчасово управляв майном усієї Київської митрополії [9; 13].

Особливим духовним прихистком гетьмана була Києво-Печерська лавра, де він встановив багатоярусний тябловий іконостас в Успенському соборі та подарував унікальну золоту сапфірову панагію, оздоблену діамантами й смарагдами [1]. Дотримуючись суворої чернечої аскези під час постів у Чеснохрестському монастирі під Дубном [4], князь-воїн заповів поховати себе саме в лаврській святині, де й упокоївся після смерті 10 серпня 1530 року [3]. У серпні 1579 року його молодший син, київський воєвода Василь-Костянтин Острозький, встановив над могилою батька грандіозний ренесансний надгробок роботи скульптора Себастіана Чешека із зображенням лицаря у короні, який спочиває в тріумфальній арці спасіння [1].

Маловідомою, але важливою заслугою полководця стала організація раннього українського козацтва [11]. Керуючи прикордонними староствами, князь координував сили бояр-шляхти, замкових слуг та озброєних степовиків [11], а на сеймі 10 грудня 1524 року разом із черкаським старостою Остафієм Дашковичем офіційно представив перший державний проєкт козацької служби на Дніпрі [7; 11], що заклав передумови майбутнього реєстрового війська [7].

Протягом XVI століття мілітарно-оборонне лицарське служіння Костянтина Івановича еволюціонувало в культурно-просвітницьку стратегію його нащадків [3; 14]. Його син Василь-Костянтин зрозумів, що захист православної тотожності вимагає переходу від зброї матеріальної до зброї інтелектуальної [2; 14]. Спираючись на закладену батьком потугу, він заснував Острозьку академію (1576), Острозьку друкарню (1578) та реалізував епохальне видання Острозької Біблії 1581 року, врятувавши руську духовну спадщину від деградації та асиміляції [3; 8; 14]. Його постать залишається незгасним символом лицарської честі, державотворчої мудрості та непохитної вірності власній культурі, що заклали основу для інтелектуального тріумфу Острозької Біблії.