Сьогодні чергова річниця битви під Оршею (8 вересня 1514 року), коли литовсько-руське військо на чолі з Костянтином Острозьким розбило армію Московського князівства. Згадуючи події XVI століття і спостерігаючи наслідки чергового російського обстрілу України, напрошується єдиний висновок — московська держава чинитиме агресію доти, доки не буде зупинена. Зупинка ж агресора неможлива нині без консолідації як України, так і решти Європи проти російського зла.
Історія битви під Оршею є надихаючим нагадуванням, що російського ворога долати можна і ми вже мали такий досвід. На межі ХV-XVI століть у Східній Європі розгорілося протистояння між Великим князівством Литовським і Московською державою, адже остання прагнула розширити свій вплив на Захід. Це призвело до низки протистоянь і навіть після мирної угоди, яка мала б покласти край війни 1507-1508 років, Москва зберігала агресивні амбіції завойовувати далі.
У 1512 році бойові дії поновилися (типова для московитів історія з відновленням війни після домовленості про мир). Головною метою московського князя Василя ІІІ стало захоплення Смоленська, який належав ВКЛ. Після місячної облоги влітку 1514 року московське військо захопило Смоленськ та вийшло до міста Орша, де й відбулася вирішальна битва.
Король Польщі та великий князь литовський Сигізмунд І Старий доручив командування об’єднаним військом одному з найбільш поважних полководців того часу — князю Костянтину Острозькому. До війська приєдналися волинські та подільські загони, а також численні союзні підрозділи, які складалися з русинів, поляків, литовців, татар, сербів, угорців та німців.
Московське військо в тій битві очолив воєвода Іван Челяднін. Перед походом на Захід їх сили зміцнилися завдяки підтримці данців і Ганзи, які допомогли з розбудовою війська (особливо підтримали артилерією). Сили Московії в цій битві за різними оцінками налічували від 40 до 80 тисяч.
У ніч на 8 вересня русько-литовська армія завдяки швидко спорудженим мостам переправилася через Дніпро поблизу Орші. Доки сили ВКЛ готувалися до контратаки, московити намагалися відтіснити їх від мостів, щоб зупинити переправу. Головна битва розгорталася вранці. Костянтин Острозький особисто керував контратаками кінноти, а остаточну перемогу вдалося здобути після того як русько-литовська кіннота імітувала відступ, заманивши московські загони у вигідну для себе позицію.
Саме в цей момент вдалося вдарити по московитах із артилерії. Вони не очікували цього, почали відступати, що і спричинило паніку. Після цього Острозький кинув у наступ резерви, які переслідували московське військо. Далі польські гусари гнали залишки московської армії аж до Смоленська, а сам Іван Челяднін разом із кількома іншими воєводами потрапив у полон.
Хоча перемога під Оршею була справді грандіозною, проте Смоленськ повернути не вдалося. Однак політичне значення перемоги над Москвою було справді значним, адже вона зруйнувала хибне уявлення про непереможність московського війська, зміцнила міжнародний авторитет Великого князівства Литовського, а успіх Костянтина Острозького став відомим далеко за межами Східної Європи.
Такі історії вкотре нагадують про реальні можливості долати чисельнішого ворога, якщо на боці правди буде згуртованість і цілеспрямованість. Сьогодні, як і п’ять століть тому, Росія становить загрозу для Європи і передусім для України та наших сусідів. Однак сьогодні досі не бачимо єдності й усвідомлення цієї загрози. Багато політиків намагаються самоусунутися від протидії великій загрозі, що лише збільшує технологічне відставання європейських армій від способу ведення війни у 2020-х.