Кінематограф є досить молодим видом мистецтва та налічує лише понад століття. Однак він унікальний в здатності впливати на людину, її емоції і погляди. 100 років тому вже було помітно, наскільки сильним є цей вплив і які позитивні ідеї та потенційні небезпеки може нести кіно для суспільної моралі. 29 червня 1927 року Американська асоціація кінопродюсерів та дистриб'юторів (MPPDA) прийняла резолюцію зі списками заборонених та небажаних речей в кіно, що стало основою Кодексу кіновиробництва, відомого як Кодекс Гейса.
1920-ті були епохою різкого економічного зростання, культурної лібералізації та появи на екранах явищ і поведінки персонажів, далеких від моральних зразків для наслідування. Вже тоді різні християнські громадські організації в США привертали увагу до проблеми морального падіння кіноіндустрії і пропаганди неприйнятного способу життя на екрані. Вплив християнських рухів був настільки відчутним, що законодавці у 37 штатах вносили пропозиції щодо цензурування фільмів, але ще не існувало офіційного переліку того, що є допустимим, а що неприйнятним. Це занепокоєння депутатів у різних штатах проявлялося по-різному і для спрощення майбутнього прокату самі творці фільмів були зацікавлені в розробці єдиного переліку морально прийнятного на екрані.
Американська асоціація кінопродюсерів та дистриб'юторів, яку очолював республіканський політик Вільям Гейс, ухвалила рекомендації «чого не робити» та з чим «бути обережним». Після резолюції 1927 року MPPDA остаточно ухвалила перелік допустимого у 1930 році, а реально діяти Кодекс Гейса почав з 1934-го.
Під забороною була демонстрація оголеності, відверті сексуальні сцени, сексуальні збочення (зокрема, гомосексуалізм), надмірне насильство, вживання наркотиків і непристойна лексика. Кодекс також вимагав, щоб злочинці не викликали співчуття у глядачів і зрештою були покарані, а представники духовенства та державної влади не зображувалися в принизливому чи компрометуючому світлі. Основний принцип полягав у недопущенні розтління чи нормалізації аморальності та передбачав, що глядач не повинен після перегляду стрічки вийти з кінозалу менш моральним, ніж був до цього.
Захист моралі в цьому контексті був нерозривно пов’язаний із християнською вірою та культурою і самі творці кодексу були людьми релігійними. Сам Вільям Хейс був практикуючим християнином-протестантом і належав до пресвітеріанської церкви. Інші творці кодексу — Мартін Квіглі та Даніел Лорд були католиками, а останній ще й був священником.
З 1930-х всі великі голлівудські студії були змушені отримувати спеціальний сертифікат відповідності перед випуском фільму в прокат. Протягом наступних десятиліть Кодекс Гейса дійсно визначав зміст американського кіно, однак у 1950-1960-х роках його вплив почав слабшати. Це було пов’язано зі зменшенням лояльності населення через суттєву секуляризацію суспільства.
Якщо в 1927 році заклик священника чи пастора не йти на показ сумнівного фільму міг реально призвести до провалу в прокаті, то у 1950-х саме суспільство позицію церкви сприймало вже не настільки однозначно. Паралельно популярність у США здобували європейські фільми, які не підпорядковувалися вимогам Кодексу та відкрито демонстрували сексуальні сцени, насильство та ставили під сумнів норми моралі.
Символом втрати авторитету Кодексу став фільм «У джазі тільки дівчата», який був сповнений елементів, які суперечили його вимогам: переодягання чоловіків у жінок, численні сексуальні натяки та нормалізацію морально сумнівних явищ. Хоча стрічка не отримала схвалення на основі Кодексу, проте студія її не лише випустила, але й отримала грандіозний успіх серед глядачів. Це продемонструвало, що моральність суспільства значно впала і тепер комерційний успіх більше не залежить від дотримання моральних приписів Кодексу Гейса. У 1968 році Кодекс Гейса остаточно скасували, замінивши його системою вікових рейтингів Американської асоціації кінокомпаній, яка діє донині.