28 червня 1996 року після тривалого майже добового засідання Верховна Рада нарешті ухвалила Основний Закон. За три десятиліття депутати неодноразово вносили правки до Конституції, змінювали повноваження органів влади та закріплювали західний вектор зовнішньої політики. Внесені ще тоді норми донині залишаються фундаментом важливих свобод, демократичних принципів та здорового визначення шлюбу.
Однією з фундаментальних гарантій Конституції є свобода слова, світогляду та віросповідання. Стаття 35 гарантує кожному право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно здійснювати релігійні обряди та вести релігійну діяльність. Водночас Конституція закріплює принцип відокремлення церкви від держави і забороняє встановлення будь-якої релігії як державної чи обов’язкової. Це положення нерідко тлумачиться в народі як спосіб виключення релігійності з публічної сфери, що абсолютно не відповідає ані прописаним положенням Конституції, ані традиції західного світу утверджувати свободу віросповідання.
Свобода віросповідання означає право людини вільно сповідувати свою віру як приватно, так і публічно. Це включає не лише «віру в душі» та відвідування богослужінь, але також створення релігійних ГО, здійснення релігійного виховання, поширення своїх переконань. Принцип відокремлення церкви від держави не означає усунення релігії з суспільного життя чи заборону її присутності в публічній сфері, а лише обставину, коли держава не встановлює обов'язкової релігії, не втручається у внутрішні справи релігійних організацій і забезпечує рівність усіх конфесій перед законом.
Не менш важливою є стаття 34 Конституції України, яка гарантує свободу слова, думки, право вільно висловлювати свої погляди, збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію. Ця норма є правовою основою для незалежних медіа, громадянського суспільства та загалом української національної традиції тяжіння до свободи і самоорганізації задля захисту демократії. У сучасному світі свобода слова зазнає серйозних обмежень як від авторитарних режимів, так і від ліволіберальних урядів, але сподіваємося, що ця доля омине Україну, і наш народ збереже цінність вільного вираження поглядів і цінностей.
Дуже актуальною нині є стаття 51 Конституції, яка чітко визначає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Мудрість законотворців у 1996 році заклала основу для сучасного захисту цього принципу, адже Конституція на сьогодні є реальною перешкодою запровадженню одностатевих шлюбів. Також у документі прописано, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство перебувають під охороною держави, що є підставою для здійснення послідовної політики на підтримку сім’ї, чим українська влада нехтувала протягом десятиліть.
Процес ухвалення і змін до Конституції України був складним і тривалим, хоча наш Основний Закон є відносно молодим у порівнянні з іншими народами. Але за ці 30 років Конституція стала важливою основою державності, попри критику, пропозиції змін і навіть знецінення. У документі чітко прописані основи і принципи функціонування держави, включно із недоторканністю території та необхідністю захисту територіальної цілісності.