Як християнство стало інтелектуальним «ковчегом» Європи і як місії до слов’ян увінчались успіхом

Саме з християнських монастирів вийшли ті, хто несли місію на слов’янські землі. Для більшості не є відомим те, що одними з перших місіонерами для слов’ян були ірландські ченці. Близько 600 року вони вирушили на Схід, щоб нести Євангеліє германським та слов’янським племенам[1]. Археологія та документи свідчать про їхню активність у VIII–IX століттях на території Великої Моравії, яка, ймовірно, охоплювала й західні землі сучасної України[2].

Ця ірландська місія підготувала ґрунт для майбутніх змін. Пізніше, у 863 році, це допомогло просвітницькій місії Кирила і Мефодія[3]. Зв'язок зберігався і згодом: коли в X столітті єпископ Адальберт повернувся до Магдебурга після невдалої поїздки до Києва, першими учнями його школи для слов'ян стали саме ірландські ченці[1].

Справжній злам відбувся у 860-х роках завдяки братам з міста Солунь (Фессалоніки) — Мефодію та Кирилу (якого до чернецтва знали як Костянтина Філософа)[4]. Брати не починали з нуля. На слов’янських землях вже існували місіонерські осередки та базові релігійні поняття завдяки ірландцям і баварцям[5]. Проте саме Кирило і Мефодій зробили віру зрозумілою для місцевого населення.

Моравські правителі Ростислав, Святополк і Коцел звернулися до Константинополя зі скаргою: народ не розуміє латини та грецької, тому релігія залишається чужою[4]. У відповідь брати створили у 863 році слов’янську абетку та розпочали переклад Біблії. Спочатку вони переклали Євангеліє, Апостол і Псалтир. Після смерті Кирила, Мефодій із двома помічниками здійснив неймовірне: за півроку переклав решту богослужбових книг.

Найбільшим досягненням місії стало подолання «тримовної єресі» — правила, за яким молитися можна було лише єврейською, грецькою або латиною. У 867 році Папа Римський Адріан II дозволив літургію слов’янською мовою і наказав покласти перекладені книги на вівтарі провідних храмів Рима[6]. Це зняло бар'єри перед новою вірою і заклало основу для розвитку слов'янської писемності[7].

Частина слов’ян на Русі християнізувалась і до відомого Володимирового хрещення. Автори «Повісті минулих літ» доносять цю думку, оповідаючи про легендарний похід на Константинополь у 860 році, після якого, за твердженням літописців, київська верхівка на чолі з князем Аскольдом погодилася прийняти християнство. Жодних інших свідчень на підтвердження наративу “Повісті” немає, тому залишаємо право приймати це чи відкидати як факт за нашими читачами. Тим не менш, це не означає, що частина русів була християнізована ще до Володимира - звернімось і до інших свідчень. 

Так, Патріарх Фотій у своєму посланні IX століття згадував, що народ «рос» змінив віру на християнську та прийняв єпископа[4]. А уже в договорі Русі з Візантією 944 року чітко розрізняються охрещені та нехрещені руси. Християнська частина дружини складала присягу в київській соборній церкві святого Іллі. Наявність кафедрального храму свідчить про велику християнську громаду та, можливо, власну ієрархію в Києві 40-х років X століття[4].

Арабський мандрівник Аль-Масуді у першій половині X століття писав, що слов'яни мають християнські храми із дзвонами[8]. Найімовірніше, йшлося саме про слов'ян Східної Європи, з якими араби торгували. Археологічні розкопки старокиївського могильника дохристиянської епохи також виявили багато поховань за християнським обрядом. Це означає, що до 988 року перші християни (купці, дружинники, ремісники) жили поруч із князівським палацом у центрі Києва[9].

Княгиня Ольга стала першою правителькою Русі, яка відкрито сповідувала християнство. Близько 955–957 років вона хрестилася в Константинополі, отримавши ім'я Олена[4]. Коли Візантія не надала Русі власної церковної ієрархії, Ольга звернулася до Заходу. Восени 959 року її посли попросили германського короля Оттона I призначити єпископа для Русі[10].

У 961–962 роках до Києва прибув єпископ Адальберт. Проте місія провалилася: владу перебрав син Ольги, язичник Святослав Ігорович. Західні місіонери мусили тікати, декого вбили дорогою[1]. Святослав відмовився хреститися, побоюючись насмішок своєї дружини.

Незважаючи на опір Святослава, християнство вже міцно вкоренилося. Робота місіонерів, громада в Києві та діяльність Ольги підготували ґрунт для хрещення Русі князем Володимиром Великим у 988 році.

Минали століття. Відчуваючи себе спадкоємцями традицій Русі, українські діячі започаткували новий масштабний проєкт — друк знаменитої Острозької Біблії у 1581 році під патронатом князя Василя-Костянтина Острозького.

Цей зв'язок епох є актуальним і нині. У 2026 році Україна відзначатиме потрійну річницю:

• 500 років від дня народження князя Василя-Костянтина Острозького;
• 450 років Острозькій академії — першому вищому навчальному закладу Східної Європи;
• 445 років Острозькій Біблії.