25 березня щороку відзначається як Міжнародний день ненародженої дитини. Дата символічна й присвячена святу Благовіщення, коли архангел Гавриїл сповістив Діву Марію про майбутнє народження Христа. Цей день є ще одним приводом нагадати про цінність людського життя з моменту зачаття та привернути увагу до жахливого становища замовчування десятків мільйонів абортів щороку.
Традиція відзначення особливого дня задля привернення уваги до теми ненароджених дітей з’явилася у Сальвадорі в 1993 році. У ті часи країни Латинської Америки лише формували демографічну політику та власну ідентичність у питанні місця християнства у соціальній етиці. Ініціатива була покликана привернути увагу до важливості захисту ненароджених дітей та спротиву пропаганді абортів, тому вона швидко поширилася, особливо у переважно католицьких державах. Протягом наступного десятиліття подібні дні пам’яті з’явилися в Аргентині, Чилі, Перу, Парагваї, Філіппінах та інших державах. У 1995 році Папа Іван Павло ІІ у енцикліці «Evangelium vitae» закликав до щорічно відзначати День життя для формування культури поваги до людської гідності на всіх етапах існування.
У сучасному світі Міжнародний день ненародженої дитини має дві сторони вираження цінності життя: як день пам’яті та інструмент суспільної мобілізації для протидії абортам. Щороку близько 40 мільйонів людей не народжуються, бо їх вбивають в утробі матері. В одних країнах це відбувається легально і навіть за сприяння держави, в інших — підпільно чи в антисанітарних умовах. Основна проблема полягає в загальній відсутності цінностей захисту життя. Навіть у державах, котрі вважаються гуманними і прогресивними, щорічно відбуваються тисячі мовчазних вбивств. Жертви абортів навіть не мають місця на цвинтарі, бо традиційне поховання зруйнує самонавіяну ілюзію, ніби ці діти не є людьми.
Україна також демонструє негативний досвід нормалізації абортів та збереження ліберального абортивного законодавства (аборт за бажанням до 12 тижнів). Протягом десятиліть ця тема залишалася непопулярною, адже пострадянське суспільство сприймає аборти як «приватну справу», а його доступність як «право жінки». Це одна з ключових причин нинішньої демографічної кризи, що лише додає актуальності переосмисленню ставлення до людського життя.
Ппроте повернення України до політики захисту життя наразі виглядає малоймовірним, адже цей рух досі не здобув широкої прихильності в народі. Згідні зі звітом «Україна у Світовому дослідженні цінностей (WVS-7)», лише 54% негативно ставляться до абортів, що не гарантує готовності до законодавчих змін. Водночас за даними соціологічної групи «Рейтинг», заборону абортів підтримують лише 23% громадян, а 63% виступають проти такого обмеження.
Саме тому про-лайф рух потребує більше інформаційних кампаній для роз’яснення важливості захисту життя дитини в лоні матері. Без цієї роботи навіть найкращі законопроєкти будуть отримувати критику і нерозуміння. Підтримка про-лайф руху в Україні має починатися із формування культури поваги до життя, відповідальності, а також підтримки материнства та батьківства, що в умовах демографічної кризи має стати пріоритетом соціальної політики.