4 роки тому росіяни скинули дві авіабомби на будівлю Донецького драматичного театру, яка використовувалася як укриття для цивільних маріупольців. Там перебували сотні мирних мешканців міста і до 600 з них загинули. Цей воєнний злочин став одним із найтрагічніших і показових епізодів початку російського вторгнення та символом цинізму, приховування злочину та віроломного стирання пам’яті про загиблих цивільних.
Після початку повномасштабного вторгнення Маріуполь швидко опинився в епіцентрі бойових дій. Місто мало стратегічне значення, і його оточення стало питанням кількох днів. Практично від початку ворожого наступу Маріуполь страждав від постійних обстрілів з артилерії та авіаударів по житлових кварталах та інших цивільних об’єктах. Бої за це місто швидко продемонстрували терористичну суть Росії, чиї війська цілеспрямовано руйнували квартал за кварталом. Заблоковані в місті маріупольці ховалися в підвалах будинків, однак влучання авіабомб часто призводили до руйнування будинків разом зі знищенням підвалів.
В цих умовах мешканці почали шукати прихисток у великих громадських будівлях, які могли слугувати укриттями. Одним із них став драмтеатр у центрі міста. В різні дні там перебувало від кількох сотень до понад тисячі людей, а щоб показати, що театр є цивільним об’єктом, на площі перед будівлею великими літерами написали слово «ДЕТИ», яке було чудово видно для ворожої авіації.
Вранці 16 березня 2022 року будівлю театру зруйнували дві авіабомби великої потужності. Внаслідок цього обвалився дах і були зруйновані перекриття. Частина людей опинилася під завалами, інші були поранені або загинули на місці. Більшість з тих, хто вижив, на момент атаки перебували у підвалі, який частково захистив від вибуху. На сьогодні точну кількість жертв встановити складно. За оцінками міської влади, там могли загинути близько трьохсот людей. Журналістське розслідування Associated Press, яке ґрунтувалося на свідченнях очевидців і реконструкції подій, припустило, що кількість жертв могла сягати шестиста людей.
Подія привернула увагу міжнародної спільноти, адже авіаудар був воєнним злочином. Проте російська влада цілком очікувано заперечила все це та заявила, що вибух нібито був спричинений українськими силами всередині будівлі. Це була типова для Кремля тактика — у всіх смертях цивільних у Маріуполі вони звинуватили Україну та безпосередньо полк «Азов», який кремлівська пропаганда особливо часто згадувала в абсурдних сюжетах із залякуванням росіян «українськими нацистами».
Після захоплення міста, окупанти доклали зусиль задля стирання пам’яті про власний злочин у драмтеатрі. Вони досить швидко розпочали капітальний ремонт будівлі, тим самим мовчазно поховавши під завалами тіла вбитих людей. У грудні минулого року російська окупаційна влада помпезно відкрила оновлену будівлю, а театральний сезон символічно відкрили російськими постановками (п’єси «Червона квітка» та «Улюбленець імператриці»).
Цинізм, з яким окупанти діють в контексті приховування власних злочинів вкотре актуалізує пам’ять про терористичну суть РФ і необхідність притягнення винних до відповідальності. На тлі сучасних дипломатичних викликів ми не маємо забувати зло, яке вчинив агресор у 2022 році й ті наслідки, які отримали наші міста після окупації.