10 лютого 60 року у християнській традиції вважається датою, коли апостол Павло зазнав корабельної аварії біля берегів Мальти під час його перевезення до Риму. Історія самої катастрофи на морі та подальші події на острові є чудовим прикладом, як Бог використовує негативні обставини, щоб обернути їх на добро і поширювати Його Царство. Про цю подію можемо прочитати у 27-28 розділах Діянь апостолів.
Подорож Павла до Риму не була черговою місіонерською поїздкою, але етапуванням для суду в кесаря після того, як фарисеї здійснили наклеп на нього. Після повернення з місіонерських подорожей Павла схопив підбурений фарисеями натовп, а юдейські лідери прагнули здійснити над ним самосуд. Римська влада втрутилася, щоб врятувати Павла, але потім апостола утримували під вартою протягом кількох років у Кесарії. Юдейська верхівка вимагала суду в Єрусалимі, що означало готовність його вбити, тому Павло скористався своїм правом римського громадянина й апелював до кесаря. Це стало підставою відправлення його до Риму.
Мореплавство у Середземному морі наприкінці осені і взимку було вкрай небезпечним і сам Павло, маючи досвід попередніх подорожей, застерігав капітана і римського сотника зупинитися, однак вони його не послухали. Коли корабель потрапив у шторм, то судно два тижні носило морем, а екіпаж втратив орієнтири та надію на порятунок. У цій скруті Павло намагається повернути надію, проголошуючи обітницю Божого захисту для всіх 276 людей на борту. В підсумку корабель розбився біля острова Мальта, а всім людям вдалося врятуватися, як і говорив Павло.
Місцеві жителі прийняли потерпілих дуже гостинно. У книзі Діянь апостолів написано, що Павло продемонстрував жителям острова велику Божу милість, адже, бувши вжаленим змією, залишився живим, а також зцілив батька правителя острова Публія та багатьох хворих. Люди радо потурбувалися і про Павла, про що читаємо: «...вони вшанували нас великими почестями, а як ми відпливали, давали нам усе, що було потрібно». Павло перебував на Мальті три місяці, а корабельна катастрофа перетворилася на місіонерський шанс. Далі вони вирушили до Сіракуз, Реґії, Путеолів і до Рима.
Історія кораблетрощі в Діяннях чудово демонструє, як проблема стає можливістю свідчити про Бога, і як Він не полишає Своїх дітей навіть у таких ситуаціях. Цей епізод показує, що життя християнина може бути сповненим різних викликів і навіть загроз життю, проте з таких історій і можливостей пережити тяжкі обставини і складаються наші життя.