23 грудня 2014 року конституційною більшістю в 303 голоси Верховна Рада прийняла закон, яким Україна відмовилася від позаблокового статусу. Це був очікуваний крок під час війни, яка на той час тривала понад 8 місяців. Росія анексувала Крим і здійснила агресію проти України, розпочавши війну на Донбасі, тому принцип позаблоковості втратив свій сенс.
Протягом десятиліть незалежної України ідея позаблоковості і нейтральності презентувалася як запобіжник втягнення держави у світові конфлікти. Однак сусідство з РФ повністю руйнує цей принцип. Російська геополітична стратегія, яка будується на імперіалізмі, де-факто трактує позаблоковість держав, які покинули СРСР, не як нейтральних суверенних, але як сферу свого впливу. Таке бачення нівелює суб’єктність сусідів і створює основу для вичікування й інформаційного впливу, коли певні обставини створять сприятливі умови для окупації (частина України) або встановлення фактичного контролю з формальним збереженням незалежності (Білорусь).
Російська гібридна агресія і всі події 2014 року продемонстрували, що збереження позаблоковості і нейтральності — це шлях до полегшеного захоплення агресором і хибна стратегія самоідентичності народу. Десятиліття сусідства з РФ не продемонстрували реальної поваги до суверенітету і ще до 2014 року Росія мала численні політичні конфлікти з Україною — від розпалювання сепаратизму в Криму у 1990-х та інциденту з островом Тузла (2003) до прямого тиску і шантажу після Помаранчевої Революції. Євромайдан та Революція Гідності загострили цивілізаційну різницю між Києвом та Москвою, тому остання вирішила реалізувати прагнення контролю над Україною вже воєнним шляхом.
Позаблоковість не врятувала Україну. Не допоміг і Будапештський меморандум з усіма гарантами української незалежності і територіальної цілісності. Тяжка, але прискорена війною розбудова армії стала перешкодою для агресора. Проте ті часи 11-річної давнини з подивом від тогочасної наївності згадуються як етап напівреформ, часткових (хоча й систематичних) змін, які поступово вибудували те, чим є нині Сили оборони України.
Через 4 роки після відмови від позаблоковості, у лютому 2019 року, Верховна Рада закріпила в Конституції прагнення України до вступу в НАТО та ЄС, додавши до преамбули основного закону формулювання «підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України...» Цей курс неодноразово згадувався цьогоріч росіянами і американцями в контексті перемовин. Вони тиснуть на Україну, намагаючись повернути нас до нейтральності й позаблоковості, які фактично означають перебування в зоні російської сфери інтересів.
Віроломне посягання на суверенітет інших країн є порушенням міжнародного права і принципу юридичної рівності. Проте у 2025 році спостерігаємо, як сучасні наддержави намагаються знову ділити світ на сфери свого впливу (подібно до сумнозвісного Пакту Молотова-Ріббентропа), тиснути на менші країни і зневажати вільний вибір їхнього населення. Американська Національна безпекова стратегія, власне, передбачає встановлення таких сфер впливу, а позиція США в нинішніх переговорах штовхає жертву до капітуляції перед агресором.