1 листопада 1790 року вийшов у світ трактат «Міркування про Французьку революцію» відомого англійського політика і мислителя Едмунда Берка, англіканина, який вважається родоначальником консерватизму.
У цьому своєму творі він пророкує, що Французька революція закінчиться нещастям. Наскільки актуально сьогодні, коли ми згадуємо 100 років більшовицького перевороту і його жахливі плоди, звучать висловлювання Едмунда Берка про плоди Французької революції, яку більшовики ідеалізували і з якої брали приклад: «Повалені закони, розігнані суди, безсила промисловість, занепала торгівля, неоплачений борг, народ, доведений до злиднів, розкрадена церква, армія і суспільство у стані анархії, анархія, що стала державним устроєм, кожне людське і Боже створіння, принесене в жертву ідолу народної довіри, як наслідок – національне банкрутство. Нарешті, є паперові гроші, прийняті новою, ненадійною, що загрожує падінням владою».
І далі, «свіжі руїни Франції, які вражають нас всюди, куди б ви не кинули погляд, не є наслідками громадянської війни; вони – сумні, але повчальні пам’ятники необдуманих і дурних рішень, ухвалених за часів глибокого миру, це красномовні докази некомпетентності і самовпевненості нової влади, яка не зустрічала опору. Люди, які робили злочини, зводили особисті рахунки, які допустили дикий розгул громадської злоби, не зустріли на своєму шляху майже ніякого опору. Їх марш більше був схожий на тріумфальну ходу, ніж на військові дії. Їхні піонери приходили першими і руйнували все, що потрапляло їм під руку. Жодна крапля їх крові не була пролита в ім’я країни, яку вони зруйнували. Вони нічим не пожертвували заради своїх проектів, коли ув’язнювали короля, вбивали своїх співгромадян, змушували вмиватися сльозами, покинутих у горі та злиднях тисячі гідних людей і благородних сімейств. Джерелом їхньої жорстокості був навіть не страх. Вона була результатом впевненості в повній особистій безпеці. Вона штовхала їх на державну зраду, дозволяла здійснювати грабежі, насильство, вбивства, криваву різанину і залишати попелища у знищеній країні. Але все це можна було передбачити з самого початку. Вибір насильства і зла був би абсолютно незрозумілим, якби ми не знали складу Національних зборів».
Зупиняється Едмунд Берк і на можливості альтернативного шляху, що якби французи скористалися наступністю правління і не відкидали та руйнували всі попередні досягнення своїх предків, то «отримали б хороші плоди: вільну державу, сильну монархію, дисципліновану армію, реформовану і шановану церкву, пом’якшене та енергійне дворянство – усі умови, щоб множити ваші чесноти, а не знищувати їх, …».
Берк додає, що «Усі інші нації починали створення нового уряду або реформування попереднього з укріплення релігії і церкви. Усі інші народи засновують громадянські свободи на строгих правилах і системі суворої і мужньої моралі; але як тільки Франція скинула узи законної влади, вона подвоїла дику розпусту, свавілля, нахабне невір’я – у теорії і на практиці; усі верстви виявилися охопленими огидною корупцією …».
Едмунд Берк застерігає своїх співвітчизників, говорячи «Біжіть геть від Французької революції!» , тому що «Франція ціною свого злочину, придбала собі злидні і убогість».
