13 травня 1989 року тисячі китайських студентів оголосили голодування, щоб влада дала відповіді на вимоги мітингарів, котрі близько місяця протестували на площі Тяньаньмень. Це історія про ті самі події в Китаї, які не можна згадувати, на тій самій площі, яку не можна називати. Пам’ять про ті антиурядові протести — це не лише про історію спротиву в КНР, але й про актуальну проблему цензури в Китаї та безкарність авторитарних режимів.
Протести на площі Тяньаньмень стали наймасовішим антиурядовим виступом у Китаї наприкінці ХХ століття. Мітинги молоді почалися в середині квітня 1989 року після смерті Ху Яобана — колишнього генсека Компартії Китаю, відомого своїми реформістськими поглядами. Студенти сприймали його як прихильника лібералізації і переймалися зупинкою реформ і посиленням авторитаризму. Протестувальники вимагали ліберальних реформ, боротьби з корупцією та свобод.
13 травня 1989 року, за два дні до візиту Михайла Горбачова до КНР, близько трьох тисяч студентів оголосили голодування з метою привернути увагу до своїх вимог. Цей крок виявився вдалим, однак позитивною була відповідь не влади, а народу. Стійкість студентів привернула увагу широких верств населення і кількість учасників протесту зросла до понад мільйона осіб.
На відповідь партії довелося почекати ще два тижні. Комуністична влада вирішила просто знищити протест фізично, зрівнявши його з асфальтом і використала для цього армію і танки (тоді загинули від кількох сотень до кількох тисяч людей). Після цього відбулася масова хвиля арештів, репресій, зачисток університетів від «сумнівних кадрів» та посилення цензури. Будь-які згадки про Тяньаньмень стали табу як в офіційній китайській політиці, так і в житті Китаю загалом.
Сьогодні навіть найменший натяк на те, що щось сталося на тій площі у 1989-му видаляється з китайського ізольованого інтернету, а публічна згадка тих подій гарантує професійну ізоляцію, видалення з усіх медіа як самої заяви, так і згадок про цю персону. Якщо ж це буде пряма заява про ті протести, то такому сміливцю загрожує ще й звинувачення у «підбурюванні до підриву державної влади».
Для людей за межами Китаю історія з Тяньаньмень і кампанією цензури є наочним прикладом наслідків перемоги несвободи і авторитаризму. В історії було чимало прикладів, коли зло забулося, зам’ялося і держава, котра мала понести відповідальність, цілком впевнено заперечує минуле і вимагає від інших поділяти цю позицію. Це спостерігаємо в Китаї з протестами на площі Тяньаньмень, з протестами в Гонконгу, з переслідуванням християн, з концтаборами для уйгурів, а також в Туреччині з геноцидом вірмен і буквально всією історією російського панування над поневоленими народами.