80 років тому Захід сказав «Ніколи знову», однак понад десятиліття ми живемо в реальності віроломної і цинічної агресії в Європі. Коли 8 травня 1945 року нацистська Німеччина капітулювала, світ пережив своєрідне перезавантаження із встановленням Ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин. Вона пережила Холодну війну, однак нині ослабла й абсолютно не здатна на дієву відповідь прямій агресії людиноненависницького кремлівського режиму.
Світ 80 років тому мріяв про довгоочікуваний мир і капітуляція Німеччини та викриття жахливих і масштабних злочинів геноциду стали моральним потрясінням для демократичного світу. Нюрнберзький трибунал над нацистськими злочинцями створив прецедент покарання за злочини проти людяності, а розголошення жахіть Голокосту, концентраційних таборів і тоталітарного насильства змусили західні демократії переосмислити основи політичного і суспільного ладу. Важливо було не просто покарати винних, а визначити чіткі моральні межі: що є добром, а що — злом.
Тоді світ стояв перед своєрідним моральним перезавантаженням і потребував фундаментів для надії і одужання. Вплив християнства, який залишався потужним у публічному житті США, надихнув відродження надії і в Європі. Саме в цей період починається активне формування християнсько-демократичних партій (Християнсько-демократичний союз у Німеччині, Народна партія в Австрії, Християнсько-демократична партія Італії). Вони поєднували політичний прагматизм із християнством та ідею, що мораль і політика не можуть бути розділені.
Однак у прагненні будувати нову Європу Захід просто забув про половину континенту, віддавши Радянському Союзу право десятиліттями панувати над захопленими народами. При цьому добрі наміри християнських демократів через десятиліття трансформувалися в геополітично слабку ліволіберальну систему, яка сьогодні виявилася не здатною ефективно протистояти новому старому злу та втратила здатність завчасно побачити незворотну загрозу.
Через 80 років після перемоги в Другій світовій війні Європа знову має реагувати на дії та амбіції РФ, яку понад десятиліття стримує Україна. Подібно до історії з боротьбою проти нацизму, Захід надто повільно усвідомлює реальність небезпеки і занадто покладається на стримування агресора замість розбудови армії та рішучості у підтримці України. Також слабкою стороною залишається готовність об’єктивно сприймати реальність і виявити людиноненависницьку ідеологію.
Нацистська ідеологія ґрунтувалася на комплексі викривленої теології, історії та антропології з обожнюванням конкретного типу і образу людини, що в своїй суті було ідолопоклонством. Це звеличення і підвищення «арійської раси» завжди існувало в комплексі приниження та навіть винищення «ворогів» цієї раси. В сучасному світі змінилися назви, визначення і фактори обраності агресора, однак спостерігаємо ту ж саму давню людську ваду жаги до тиранії, геополітичного звеличення і цинічних вбивств тисяч цивільних заради своєї мети.
Росія задекларувала свої агресивні цілі ще на Мюнхенській конференції 2007 року, продемонструвала в нападі на Грузію, а далі в анексії Криму, гібридній війні проти України і повномасштабному вторгненні 2022 року. Амбіції переділу світу звучали у кожному аспекті ідеології «русского мира», однак Захід був надто заклопотаний внутрішніми проблемами, змінами клімату й утопічними теоріями, тому втратив час і можливість по-дорослому оцінити загрози. На четвертому році повномасштабної війни ми знову й знову очікуємо справжнього пробудження Європи від сну комфортних минулих десятиліть, однак реальної перебудови пріоритетів досі не видно.