29 березня 1933 року валлійський журналіст Ґарет Джонс опублікував приголомшливий репортаж у New York Evening Post про реальність Голодомору в Україні. Того ж дня він провив пресконференцію, на якій розповів про жахи масових смертей від голоду, які побачив на власні очі. Західна преса і політики досить прохолодно сприйняли ці дані, а згодом Джонс зіткнувся з масовим запереченням, дискредитацією та замовчуванням.
Історія першого прямого викриття Голодомору і радянської відповідальності за нього бере свій початок із становлення на Заході пропагандистського образу «зразковості» радянського господарювання. Це був результат недооціненого симбіозу тоталітарної системи СРСР та західного лівої інтелігенції. Такі письменники як Бернард Шоу, Луї Арагон і нобелівський лауреат Ромен Роллан оспівували соціалістичний експеримент, спираючись на пропагандистські образи, створені для них радянською владою (так звані «потьомкінські села»).
Ґарет Джонс, валлійський журналіст, у 1933 році здійснив поїздку до СРСР, зокрема і до України. Він не обмежився офіційними маршрутами, а наважився відвідати села, де в пік Голодомору на власні очі побачив жахливу реальність штучного голоду. Джонс побачив буквально вимерлі села, виснажених людей, які харчувалися травою, і трупи на узбіччях доріг. 29 березня 1933 року в Берліні журналіст оприлюднив свої висновки на пресконференції, де прямо заявив, що радянська влада приховує масштаби катастрофи, а мільйони людей помирають від штучного голоду.
Його статті стали вибухом у світових ЗМІ, проте реакція виявилася неоднозначною. Радянський Союз заперечував факт голоду і використав вплив на лояльних західних журналістів, зокрема Волтера Дюранті із The New York Times у Москві. Дюранті спростував слова Джонса, назвавши його репортаж «перебільшенням». Він стверджував, що «голоду як такого немає», а лише «дефіцит харчів». Його статті стали частиною радянської пропаганди, яка виявилася впливовішою, ніж свідчення Джонса, який бачив голод на власні очі.
Тогочасний британський уряд прагнув зберегти добрі відносини з СРСР, тому не підтримав Джонса. Його висміювали, на нього тиснули і фактично закрили шлях до міжнародної журналістики. Згаданий вище Бернард Шоу з особливим цинізмом заперечував Голодомор і навіть висміював розповідь Ґарета Джонса. Шоу називав його викриття «антирадянською пропагандою» та із сарказмом заявляв, що ніякої смертності від голоду в Україні немає.
У 1935 році Ґарет Джонс вирушив у подорож до Китаю та Монголії, де був викрадений і вбитий за нез'ясованих обставин. Йому було лише 29 років. Існує версія, що його загибель була організована радянськими спецслужбами як помста за викриття Голодомору. Лише через багато десятиліть ім'я Джонса почали реабілітувати. У 2008 році Україна посмертно нагородила його Орденом «За заслуги», а у 2019 році відбулася прем’єра стрічки «Ціна правди», знятого на основі несправедливої долі журналіста.