Два роки тому в ніч з 28 на 29 липня росіяни вбили українських військовополонених в Оленівці. Близько опівночі вони підірвали барак, у який заздалегідь перевели саме полонених із «Азову». Там загинули щонайменше 53 українських захисників і ще 130 зазнали поранень різної тяжкості.
Поводження росіян з військовополоненими не відповідає жодним міжнародним стандартам і Женевській конвенції. Щодо азовців та полонених з інших підрозділів росіяни застосовували тортури, вибивали зізнання у злочинах, які ті не вчиняли, та просто знущалися. За понад 2 роки повномасштабної війни відбулося дуже багато саме страт українців після здачі в полон, однак історія з Оленівкою — це наймасштабніший цинічний злочин щодо полонених.
Напередодні трагедії росіяни перевезли близько 200 військовополонених бригади Національної гвардії України «Азов» у бараки приміщення Волноваської виправної колонії в Оленівці. Вони проводили це чітко по списках і пояснювали буцімто розширенням колонії для покращення умов утримання.
Пізно увечері 28 липня поблизу бараків пролунав вибух, а пізніше й другий безпосередньо у приміщенні, куди перевели азовців. Полонені, які знаходилися в частині приміщення, де був епіцентр вибуху, загинули на місці, а інші отримали тяжкі поранення і частина з них загинули від втрати крові.
Оборонці Азовсталі (українські полонені, що перебували в Оленівці), згідно з домовленістю за посередництва ООН і Червоного Хреста, мали перебувати в безпечних умовах, не піддаватися тортурам, щодо них не мало вестися судове провадження. Ці умови не були виконані. Росіяни вбили полонених і намагалися представити це як дії ЗСУ. Ворог звинуватив українську сторону в нібито обстрілі бараків з військовополоненими, однак Генштаб ЗСУ повідомляв, що підрив колонії в Оленівці вчинили найманці ПВК «Вагнера».
Характер руйнувань вказував на те, що вибух був результатом детонації зсередини, а не потрапляння українського снаряда. Про спланований злочин свідчить і той факт, що після другого вибуху адміністрація колонії не залучила пожежників, не викликали швидку, а лише через кілька годин допустила медиків з-поміж полонених до тих, хто на той момент залишався живим.
Історія з терактом в Оленівці та інші приклади жахливого поводження з українцями у російському полоні різко контрастують з умовами утримання росіян в українському полоні. Наша держава дотримується всіх вимог міжнародного права щодо поводження з ними, надає доступ правозахисникам та міжнародним спостерігачам для моніторингу умов і становища полонених. Натомість ані Червоний хрест, ані інші міжнародні організації не мають доступу до українських військових в російському полоні. Це розв’язує руки ворогу і чергові обміни знову і знову засвідчують нелюдське ставлення до українців в полоні.
