4 липня 1776 року Другий Континентальний конгрес у Філадельфії одноголосно ухвалив Декларацію незалежності, яка офіційно проголошувала тринадцять колоній незалежними суверенними державами, що більше не підпорядковуються британському правлінню. Ця подія стала ключовим моментом в історії Сполучених Штатів, заклавши фундамент нової нації та держави, яка у майбутньому стала світовим лідером.
На момент проголошення Декларації, колонії вже понад рік перебували у стані війни. Відносини між колоніями та британською метрополією погіршувалися з 1763 року, коли британський парламент почав ухвалювати закони, щоб збільшити податкові доходи від колоній. Переселенці в Америці, які не мали представництва в парламенті, вважали ці акти незаконними, адже вони не мали змоги впливати на політичні процеси, однак були зобов’язані платити надто високі податки.
Після битв при Лексінгтоні та Конкорді у квітні 1775 року, конфлікт переріс у відкриту війну. Другий Континентальний конгрес на той момент все ще шукав шляхи до примирення з Великою Британією. Однак король Георг III оголосив , що колонії перебувають у стані повстання і стало зрозуміло, що мирного рішення очікувати не варто.
«Одностайна декларація тринадцяти Сполучених Штатів Америки» — саме так офіційно називався документ з проголошенням незалежності. Його підписали 56 делегатів від колоній, якій й отримали статус батьків-засновників США. Декларація незалежності являла собою документ із аргументацією, чому американські колонії мають відділитися та стати суверенним об’єднанням.
У ній перераховано 27 скарг, які описують зловживання та порушення прав колоністів британським королем Георгом III. Ці скарги включають обмеження торгівлі, введення несправедливих податків без згоди, розпуск законодавчих зборів, утримання армій у мирний час без дозволу, позбавлення права на суд присяжних, транспортування обвинувачених за океан для суду, заохочення внутрішніх заворушень та використання іноземних найманців проти колоністів. Скарги також торкаються обмежень на самоврядування та відмови короля погоджуватися на закони, необхідні для загального блага.
Однією з центральних ідей Декларації була віра в природні права людини, які походять від Бога:
«Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя».
Ця релігійна основа була ключовою для батьків-засновників, які представляли реальну національну еліту. Більшість з них були глибоко віруючими людьми і вірили, що їхні дії узгоджуються з божественним планом, а свобода і рівність — це дари від Бога, тому будь-яка влада, яка намагається позбавити людей цих прав, діє проти волі Божої.
Християнство відігравало важливу роль у формуванні ідеології незалежності. Багато американських колоністів були протестантами, які вірили в необхідність свободи від тиранії. Саме християнські еліти стали в авангарді боротьби за незалежність і вони розбудовували нову державу та закладали універсальні принципи демократії, яка нерозривно пов’язана із християнськими цінностями. Не дарма, один із батьків-засновників Джон Адамс сказав про основний Закон: «Наша Конституція була створена лише для моральних і релігійних людей. Вона абсолютно не підходить для будь-якого іншого уряду».
Сполучені Штати Америки будувалися на християнській основі, хоча цей факт сьогодні намагається заперечити ліві ревізіоністи. Одначе безглуздо заперечувати, що американська основа була міцною, а люди, які писали декларацію, конституцію та інші основоположні документи були справжньою еліти нації. На жаль, у сучасних США ми спостерігаємо протилежну картину, коли передвиборча кампанія стає не змаганням кращих, а протистоянням поганого і ще гіршого кандидатів.
