31 серпня 1559 року Лівонський орден перейшов під протекторат ВКЛ завдяки дипломатичним зусиллям канцлера ВКЛ Миколи Радзивілла Чорного.
Оцінюючи життя цієї особистості, історики захоплено писали: «Вперше в історії Литви з’явилася людина, яка будучи наділеною великою владою, вирішувала державні справи не силою, а згодою, не зброєю, а словом, не війною, а миром».
Ще в юності на війні Микола Радзивілл побачив кров, сльози, горе і руйнування, смерть і попелища. Це залишило на ньому свій відбиток – і показало, що суперечки краще вирішувати, у міру можливості, мирним дипломатичним шляхом переговорів, і тільки у виняткових випадках братися за зброю, щоб захистити батьківщину від ворога. Відтепер життєвим принципом Миколи стає «не руйнувати та знищувати, а будувати і створювати».
Завдяки розважливій політиці Радзивілла до Великого князівства добровільно приєдналася Лівонія, яка шукала протекторату і союзника у боротьбі з Московською державою. Врешті-решт, і агресивні плани Москви Радзивіллу довгий час вдавалося стримувати шляхом переговорів. Його миролюбну політику багато хто з представників знаті не розуміли, а інші насміхалися і плели різні інтриги. Але Радзивілл Чорний завжди намагався вирішити справу мирним шляхом, так як від безпідставного кровопролиття його стримував християнський обов’язок і віра.
Далекобачність канцлера і сьогодні дивує істориків, а його приязнь до людей вражала сучасників. Кажуть, що до кожного він зазвичай доброзичливо звертався «княже-благодійнику», як до рівного. На жаль, після відходу з життя цього видатного лідера, відданого християнина і опікуна Реформації у ВКЛ, багато чого в історії країни пішло іншим шляхом.
