Цього дня 1934 року Радянський Союз приєднався до Ліги Націй — організації миру й безпеки, заснованої після Першої світової війни. Дослідження історії прийняття і виключення СРСР знову актуалізує питання скільки ще світ готовий миритися з російською диктатурою та агресією?
Світоустрій міжвоєнного періоду характеризувався наївністю і недалекоглядністю національних еліт демократичного світу. Вони покладалися на декларації про прагнення миру, приймаючи до свого товариства держави із буквально терористичними режимами. Включення Радянського Союзу до Ліги Націй мало б стати гучним дзвінком про безпорадність організації.
СРСР із 1920-х років фінансував та розсилав по всьому світу диверсантів і агентуру Комінтерну, які займалися незаконною (в тому числі насильницькою) діяльністю. У 1933 році іноземні журналісти вже писали про Голодомор в Україні. Світу було відомо, що стався не просто голод внаслідок неврожаю, а масове винищення через цілеспрямовану політику влади.
Також було відомо про репресивну політику сталінських часів, включно з використанням рабської праці на об’єктах індустріалізації. Однак СРСР все одно прийняли до міжнародного клубу держав, що декларували гучні й благородні завдання.
Що з цього вийшло? Членство СРСР в Лізі Націй тривало менш як шість років. Вторгнення радянської армії до Фінляндії (тривало вже після німецько-радянського вторгнення в Польщу) було черговим порушенням статуту, а безпосереднім приводом до виключення з Ліги Націй стало бомбардування червоною армією фінських об’єктів цивільної інфраструктури.
Серед істориків існує консенсус щодо політичної і дипломатичної слабкості Ліги Націй, але навіть ця організація наважилася виключити Радянський Союз за агресію проти Фінляндії. Жертві це не допомогло, але організація хоча б продемонструвала неготовність співпрацювати з агресором. Сучасна найбільш глобальна організація (ООН) не розглядає подібне покарання для росії, ба більше, не стоїть мова навіть про виключення представників москви з Ради Безпеки.
Історія участі росії (комуністичної чи імперіалістичної) в міжнародних організаціях миру завжди ставала приводом дискредитації цих організацій. Сучасна ООН чи її попередниця Ліга Націй декларували високі гуманістичні ідеали, але не мали реального мандату впливати на агресора. Все це ставить світ перед дилемою чи дійсно дипломатичні зусилля глобальних організацій мають бодай якийсь вплив на агресорів?
