Щороку 10 березня українці відзначають День державного гімну. Цього дня 1865 року вперше була публічно виконана пісня «Ще не вмерла Україна» у Перемишлі з нагоди відзначення роковин смерті Тараса Шевченка.
Історія нашого гімну бере свій початок за три роки до цього. У 1862-му поет та етнограф Павло Чубинський написав вірш, що ліг в основу гімну, а композитор Михайло Вербицький пізніше написав музику до нього. В оригінальному тексті вірша згадуються видатні лідери козацьких повстань — Наливайко, Трясило, Залізняк, а також автор докоряє Богдану Хмельницькому, що той віддав Україну московитам.
Текст національного славня був написаний в часи бездержавності та глибокої туги української інтелігенції за долю Батьківщини. У ХІХ столітті пісня «Ще не вмерла Україна» сприймалася як проголошення надії на майбутні зміни і віра, що постане ще українська нація.
За кілька десятиліть пісня стала гімном до боротьби. Пісню виконували борці за незалежність в роки перших визвольних змагань, популярною вона була і серед повстанців УПА. У Радянському Союзі виконання «Ще не вмерла Україна» вважалося націоналістичною і контрреволюційною діяльністю. Проте за роки комуністичного поневолення слова і музика не були забуті, українське підпілля та дисиденти пронесли її до здобуття Україною незалежності. 15 січня 1992 року відбулося історичне голосування за визнання слів і музики «Ще не вмерла Україна» державним гімном.
Після офіційного затвердження точилася дискусія про доцільність дещо песимістичного і відчайдушного тексту першого куплета і приспіву. З іншого боку, комуністичні та проросійські сили вимагали не згадувати другий куплет сучасного варіанту гімну, в якому чітко зазначені кордони України (навіть в такому символізмі вони демонстрували зневагу до принципу непорушності українських кордонів).
Сьогодні з цим гімном солдати ідуть в бій, він лунає на урочистостях, в школах, під час святкування звільнення міст і похованнях героїв, які віддали свої життя за Україну, яка не вмерла. Сьогодні наші захисники буквально кладуть тіло і віддають душу за майбутнє народу і держави, а Україна увійшла в той період історії, коли буквально втілюється в життя пророчий другий куплет гімну:
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
