Сьогодні Україна згадує один із найсимволічніших боїв часів Перших визвольних змагань — оборону станції Крути. Історія цієї битви здавна асоціюється з ореолом журби і трагедії, проте можливо прийшов час подивитися на неї по-новому і побачити не лише «смерть молодих героїв», але й успішне затримання ворога та силу українських воїнів у надзвичайно складних умовах?
Протягом 1917-1921 років Київ багато разів переходив в руки тієї чи іншої влади. 1918-й рік для України розпочався непросто. На чолі молодої УНР стояли досить слабкі лідери, які не були готовими очолити державу на етапі утвердження і боротьби за суверенітет. Попри це, чимало українців стало на захист молодої республіки і продемонстрували неабияку відвагу в боротьбі.
У січня 1918-го спалахнуло більшовицьке повстання на заводі «Арсенал», придушення якого взяла на себе армія УНР. В цей самий час значна частина України вже була окупована більшовиками, які проголосили новою столицею Харків (звідси міф про його статус «столиці»), а війська Муравйова підступали до Києва зі сходу.
На захист міста вийшли зовсім невеликі сили оборони, які складалися значною мірою з молодих юнаків, більшість з яких були студентами та навіть гімназистами. 29 січня вони вступили в бій з більшовиками на станції Крути, поблизу Ніжина. Українські загони налічували близько 500-600 вояків, які протистояли 3-тисячній армії противника. Хоча сили були нерівні і значна частина оборонців загинули чи потрапили в полон, проте їм вдалося затримати ворога, завдати більшовикам значних втрат і виграти час, що дало змогу підписати Брест-Литовський мирний договір.
Багато десятиліть бій під Крутами сприймався виключно як трагічний жертовний акт. Цей міф народився з середовища української еміграції та образу багатостраждального народу. Однак українська воєнна історія — це оповідь не лише про страждання, але й про відчайдушну боротьбу, яка мала успіхи.
Значення і сам факт перемог саме українського війська применшувався або взагалі замовчувався у російській та радянській історіографії для утвердження образу українця як покірного страждальця. Проте ані минуле, ані сьогодення не відповідає цьому образу. Бій під Крутами, зимові походи армії УНР, боротьба українських повстанців і сучасна російсько-українська війна доводять, що українці здатні воювати і успішно досягати поставленої мети.
Сьогодні Україна має того самого ворога, веде активну оборону проти численної орди і за час війни наше військо мало чимало битв, у яких втрачало найкращих воїнів. Дуже часто ми платимо за це справді велику ціну, проте не маємо занепадати духом, бо нинішня Україна — об’єднана, як ніколи раніше, і навіть, на відміну від УНР, має більшу внутрішню солідарність, міжнародну підтримку і волю керівництва до перемоги.
