Сьогодні Україна відзначає важливе для нашої державності свято — День Соборності. Хоча нині Батьківщина стікає кров’ю і бореться за своє існування, проте саме в цей день важливо нагадати собі і пронести через серце вдячність всім, хто відстоював колись. і нині захищає нашу єдність і державність.
Цього дня 1919 року підписано Акт злуки між Українською Народною Республікою і Західноукраїнською Народною Республікою. 104 роки тому у Києві на Софіївській площі делегація ЗУНР на чолі з Левом Бачинським підтвердила прагнення їх республіки до об’єднання з УНР, яку представляв голова Директорії Володимир Винниченко. У храмах столиці проводилися святкові богослужіння, а вулицями Києва проходив парад галицького легіону Січовиз Стрільців. Ця подія стала втіленням мрій багатьох державників і цілих поколінь української еліти, яка мріяла про єдину незалежну Україну. Але чи надовго?
День Соборності України: «Святочне проголошеннє злуки Галичини з Україною в Київі».
Злука УНР і ЗУНР була показовим і дуже символічним актом, але що далі? А далі був черговий поділ, окупація, денаціоналізація і геноцид. Трагічність історії молодої української держави мала свої об’єктивні фактори: чисельність армії противника і цинічна байдужість інших держав (згадати вірш Олександра Олеся «Пам’ятай» 1931-го року про мовчання Європи). Однак внутрішній фактор був більш значущий і болючий, адже для успішного державотворення і збереження єдності в умовах зазіхання на наші території інших країн потрібна була еліта, готова не лише словами, але й силою захистити цю соборність.
Акт злуки підписували на тлі продовження боротьби, бо через два дні (24 січня) війська червоних вже стояли під Броварами. В Україні тривала справжня громадянська війна, коли не лише росіяни вбивали українців, але й самі українці вбивали одне одного та ставали під стяги чужих держав. Саме в тих умовах могли народитися знамениті слова Симона Петлюри: «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди».
Попри поразку українських державницьких проектів 1917-1922 років, саме той день 22 січня 1919 року ми згадуємо як першу заяву на право єдності для нашого народу. В незалежній Україні багато разів святкували День соборності, але щоразу це був певний новий досвід, бо за три десятиліття занадто часто зима ставала часом великих переоцінок значення і соборності, і державності.
Україна добре пам’ятає нову суть свята, яку приніс 2014-ий рік, коли День соборності став і днем боротьби. Особливо запам’яталося і 22 січня минулого року. Вся країна в напруженні очікувала прийдешньої боротьби і по-новому відчула потребу стати пліч-о-пліч для спротиву загарбникові.
День соборності має бути не лише символом, не просто датою зі згадкою таких далеких подій 1919 року, але частиною нашої щоденної реальності, цінністю, якою ми живемо кожного дня. Тяжко, проте з надією відзначаємо це свято сьогодні, бо, можливо, наступні рази це святкування буле в радості та перемозі.
