10 січня 1920 року після Першої світової війни була заснована Ліга Націй по завершенню Паризької мирної конференції. Це була перша глобальна міжнародна організація, створена з метою досягнення миру і запобігання військових конфліктів.
Ідею наднаціонального арбітра-миротворця європейські інтелектуали носили давно. Масштаб першої індустріальної війни і жахи породжені нею підштовхнули провідних європейських і світових політиків до створення глобальної організації задля миру і безпеки.
До Ліги Націй увійшли 52 країни. Вони взяли за мету забезпечити повоєнне відновлення світу і запобігання новим конфліктам, захист прав людин (зокрема свободи совісті й релігії), послаблення мілітаризації та сприяння розвитку торгівлі. З часу створення при організації діяла рада із чотирьох членів: Великобританії Франції, Італії і Японії, які стали основними бенефеціарами перемоги у війні.
Ліга Націй не виконала покладені на неї функції. За майже два десятиліття її існування в світі відбулося чимало конфліктів. Провідні країни організацій не змогли вплинути на пряму агресію навіть в Європі (згадати лише захоплення Австрії та поділ Чехословаччини). Найбільш значущими промахами організації стало японське вторгнення в Маньчжурію, війна в Іспанії та Радянсько-фінська війна.
В більшості міжвоєнних конфліктів Ліга Націй обмежувалася формальними заявами, а успіхи розв’язання частини спорів визначався насамперед готовністю сторін до перемовин і дипломатичного вирішення суперечностей. Серед помітних успіхів організації можна виділити боротьбу з рабством, поширенням наркотиків і торгівлею людьми.
Ліга Націй виявилася недієвою в процесі захисту інтересів українського народу (захист прав нацменшин декларувався однією з основних цілей організації). Агресивна і шовіністична політика сусідніх народів була проігнорована, а відповіддю на Голодомор стала лише декларативна заява. Після Другої світової війни Ліга Націй була розпущена, а її оцінка в історії відповідає образу слабкої недієвої організації.
Наступницею ЛІги Націй стала ООН, яку неодноразово порівнювали з попередницею не лише через подібний формат багатонаціональної структури, створеної з метою подолання глобальних криз, але й завдяки частій неспроможності принести мир. Однією з ключових причин кризового становища ООН є неактуальність формату її інституції і нерішучість сильних держав у забезпеченні реального миру.
Ключова структура в розв’язанні конфліктів — це Радбез ООН, постійним членом якої досі є Російська Федерація. РФ вже багато років проводить військову агресію проти своїх сусідів, а її агресія проти України вчергове проілюструвала безпорадність інституцій ООН. На світовій мапі залишається все ще багато конфліктів, а наймасштабніша організація миру залишаються безпорадною, акцентуючись натомість на проблемах зміни клімату та досягнення так званої «ґендерної рівності».
