Рівно 30 років тому глави трьох республік (України, Росії та Білорусі) зібралися в Біловезькій пущі, щоб офіційно та остаточно домовитися про розпад Радянського Союзу. 8 грудня 1991 року Леонід Кравчук, Станіслав Шушкевич та Борис Єльцин підписали Біловезьку угоду, якою констатовано припинення існування СРСР і затверджено створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).
Розпад СРСР був звільненням народів (але ще не всіх). Він поклав початок державотворенню України, хоча й не гарантував повного звільнення від соціалістичної системи. Україна, Грузія, держави Балтії пройшли різний шлях відмови від тоталітарного спадку, але здобутки цих років безцінні.
В Литві, Латвії та Естонії процес звільнення був простішим, бо декомунізація відбулася ще в 1990-х; Україні довелося пройти революційно-військовий шлях для виборювання свого суверенітету (що триває донині); ще низка держав і зараз перебувають під пострадянським впливом Кремля.
В 1991 році угоду засудив Горбачов, проте він вже не мав повноважень і ресурсів для спротиву процесам дезінтеграції. Та не лише він прагнув збереження Союзу. Цілий прошарок державних функціонерів сподівалися зупинити розпад і повернути цілісність імперії. Більшість з них тривалий час обіймали високі державні посади в новоутворених державах (частина зберігає свої посади донині).
Вже 30 років, як немає комуністичної імперії, але все ще зберігаються кремлівські амбіції «збирання земель». Сучасна Російська Федерація багато років проводить агресивну політику (включно з військовою агресією) щодо своїх сусідів. Російсько-українська війна чи не найочевидніший приклад такого імперського божевілля.
Не варто плекати наївні сподівання на миролюбну Росію, на відступ Кремля від імперських планів. Російський президент Володимир Путін і надалі вважає розпад СРСР катастрофою для народів, що мешкали на його території. Ще у 2005 році він прямо назвав розпад Радянського Союзу в 1991-му році найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття.
Лише ця заява мала б показати сусідам РФ її зневагу до суверенітетів незалежних держав та стати сигналом необхідності геополітичного і військового зближення з НАТО. Але ще майже 10 років Росія перебувала в статусі «стратегічного партнера» і так званого «братського народу», який насправді десятиліттями знищував українців і розпочав вторгнення в Крим і на Донбас. У 2014 році Путін підтвердив агресивні прагнення, заявивши, що вихід України зі складу СРСР був «не зовсім законний», а в 2020-му стверджував, що після розпаду Радянського Союзу Росія все ще перебуває в стадії формування.
В нинішніх кризових умовах події 30-річної давнини мають стати черговим нагадуванням про цінність нашої незалежності й необхідність усіляко опиратися імперським намірам східного агресора.
