Цього дня 1943 року розпочалася масштабна битва між радянськими та німецькими військами за українську столицю. Битва за Київ була частиною більш масштабної кампанії — битви за Дніпро, яка продовжувалася з серпня 1943 року.
Підготовка до звільнення Києва розпочалася ще у вересні. Радянське керівництво наказало створити два плацдарми для подальшого наступу — лютізький (біля села Лютіж) та букринський (в районі Великого Букрина). Проте переправа через Дніпро виявилася складнішою, ніж планувалося: сотні тисяч людей загинули під час форсування, радянська сторона втратила більшу частину виділеної для операції протитанкової зброї. Покладені на десант сподівання розбилися через непрофесіоналізм та прорахунок і більшість десантників загинули в Дніпрі чи в німецькому оточенні.
Основним плацдармом для київської операції планувався букринський, який знаходиться досить далеко на південь від Києва. В жовтні тут тривали запеклі бої за плацдарм і Червоній Армії довго не вдавалося закріпитина на правому березі. Сотні тисяч солдатів були кинуті в бій, але безрезультатно.
Військове командування направило на передову штрафбатальйони, які виконували функцію живого щита. Ще більше було призовників із Лівобережжя, яких радянське керівництво вважало винними, адже вони пережили німецьку окупацію, а тому мали «спокутувати провину кров’ю». Практично без зброї та без належної підготовки їх відправили на букринський плацдарм. За різними оцінками там загинули від 200 до 250 тисяч людей.
Але ця жертва виявилася даремною, бо радянське керівництво змінило пріоритетність плацдарму, однак все ще надсилало призовників до Букрина. Вони мали відвернути увагу від справжнього місця прориву — Лютежа, та самі не знали про цю зміну. Артилерія і танки направлялися тільки на Північ і солдати на Півдні залишилися без прикриття.
3-13 листопада тривала битва за Київ. Із підтримкою важкою артилерії Червоній Армії вдалося прорвати німецьку оборону з боку Вишгорода. Німці готувалися до відходу і підпалювали будинки. Основні бої в місті припали на 3-6 листопада, а вирішальною стала ніч з 5 на 6 листопада. Тоді німецький опір було остаточно зломлено, а наступного дня радянські війська рушили далі на Захід. Вже 7 листопада вони вступили у Фастів, а через кілька днів звільнили і Житомир.
Перемога в битві за Київ дозволила Червоній Армії утворити міцний плацдарм для подальшого наступу. Хоча метою було звільнення Києва, проте затяжні бої та основні втрати припали на форсування Дніпра, а не міські бої. Сотні тисяч солдатів загинули через непрофесіоналізм керівництва, ненавченість призовників і поспіх командування, яке хотіло встигнути звільнити Київ до річниці Жовтневого перевороту.
