30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв видав циркуляр (наказ), яким заборонялося друкувати навчальну та релігійну літературу українською мовою. Це був один з найвідоміших кроків заборони української мови в ХІХ столітті.
Перша половина ХІХ століття є часом підйому українського національного духу саме шляхом популяризації рідної народної мови (імперські чиновники називали її «малоросійською говірко») в сфері освіти та релігії. Задля недопущення самостійницьких настроїв та усвідомлення окремішності українського народу влада готова шляхом державних актів зупинити видавництво українських книг, призначення яких стосувалося навчання широких мас.
Символічним був привід видання циркуляру — запит щодо друку перекладу Євангелій українською мовою. З огляду на державний статус Російської православної церкви, питання релігійної літератури стосувалися імперських інтересів також.
Даний циркуляр схвалив імператор Олександр ІІ, після чого всі дозвільні функції для друку українських книг були покладені на губернські цензурні комітети. Вони мали контролювати видавничу діяльність та літературу, яку ввозили на територію Російської імперії. Видання Валуєвського циркуляра також означало згортання українських навчальних та релігійних ініціатив (навіть українські недільні школи закрили).
Цікаво, що сам Валуєв аргументував положення циркуляру волею українського (малоруського) народу, який нібито засуджував спроби інтелігенції підняти національний дух. «Більшість самих малоросів закидають інтелігенції сепаратистські задуми, ворожі Росії та погибельні для Малоросії», – писав він. Таким чином, чиновники намагалися розділити інтереси української культурної еліти та простого народу.
Валуєвський циркуляр є визначальним документом для розуміння імперського поневолення українського народу, що нерозривно пов’язано із сучасними дискусіями щодо культури і національної ідентичності. У документі було визначене популярне серед російських шовіністів твердження проти української мови: «Ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їх, вживане простолюдом, є ні чим іншим, як російською мовою, лише зіпсованою впливом Польщі». Цю лінію і сьогодні продовжують відстоювати по той бік східного кордону.
Заборона друку книг навчальної та релігійної тематики була лише початком, бо через 13 років імператор видає Емський указ, яким українська мова витіснялася з усіх сфер публічного життя. Це були цілеспрямовані кроки русифікації і тотальної асиміляції українського народу. Українці були позбавлені не лише можливості мати державу, але й можливості виховувати національну еліту. Найкращі та найздібніші мали навчатися в російських закладах російською мовою для інтересів Російської імперії. Це тривало десятиліттями, однак навіть репресивна імперська машина не змогла остаточно знищити національні і державницькі прагнення нашого народу, чому прикладом є Українська революція та всі подальші спроби вибороти незалежність.
