Цього дня 1940 року французький генерал Шарль де Голль виголосив легендарну промову до французького народу, в якій закликав не здаватися і продовжити боротьбу проти нацистів-окупантів.
В травні-червні 1940-го німецький Вермахт захопив Францію і колись могутня армія опинилася або в полоні, або в евакуації. Політичне керівництво держави пішло на перемовини з нацистами і погодилося на капітуляцію. Проте залишилася і невелика меншість на чолі з неофіційним генералом Шарлем де Голлем, яка до кінця війни продовжувала боротьбу.
У 1930-х роках у середовищі військових де Голль був диваком. Доки авторитетні генерали абсолютно серйозно сподівалися на укріплення лінії Мажіно, молодий полковник наполягав на розвитку танкових військ і авіації, розуміючи, що індустріальну війну не виграєш кубометрами бетону залитого в землю.
1940-ий все розставив на свої місця: колись шановані генерали приймали капітуляцію і мирилися із поділом Франції і своїм піднацистським статусом. Натомість Шарль де Голль до останнього чинив спротив окупантам і ще до офіційної капітуляції оголосив про створення Руху Опору.
В промові «До всіх французів!» він дає надію на повернення втраченого і закликає об’єднатися до опору нацистам: «Але хіба останнє слово вже сказано? Хіба надія повинна зникнути? Хіба це поразка остаточно? Ні! Повірте мені, я кажу вам, спираючись на знання фактів і я кажу вам, що нічого не втрачено для Франції. Ті самі кошти, що перемогли нас, можуть наблизити день перемоги».
Його харизматичні виступи на Бі-Бі-Сі давали надію залишкам вільної Європи тримати опір і зберігати віру у велике відвоювання. Де Голль був одним із найбільш докучаючих лобістів відкриття другого фронту, через що мав чимало конфліктів з Черчиллем та іншими політиками.
Хоча французький Рух Опору вважається класикою антифашистського спротиву, однак він виглядає дещо переоціненим, особливо якщо порівнювати з українським, польським чи навіть югославським. Занадто багато трималося на одному генералові, а основні антифашистські сили Франції зосереджувалися в колоніях (у той час, коли флот держави Віші підпорядковувався нацистам). Абсолютна більшість французів цілком спокійно уживалася з окупантами, світське життя в Парижі продовжувалося, французькі заводи успішно виготовляли техніку для Вермахту, а Рух Опору залишався справою меншості.
Попри пасивну роль більшості французів, ентузіазм та авантюризм де Голля зробив його не лише обличчям спротиву, але й президентом післявоєнної республіки. Він увійшов до переліку європейської еліти, яка піднімала свої країни і рухала історію. Дуже прикро визнавати, що сучасна Європа вже не має лідерів такої якості!
