15 червня 1940 року розпочалася радянська окупація балтійських держав – Литви, Латвії та Естонії. Передумово фактичної анексії стало вже традиційне розміщення на цій території радянських військових баз.
1939-1940 роки для СРСР стали періодом «географічної» підготовки до війни. Союз шукав можливості зміцнити свої кордони і унеможливити прямий наступ на стратегічні міста (найперше, Ленінград). Згідно із Пактом Молотова-Ріббентропа вся Балтія мала увійти в сферу контролю Радянського Союзу (населення цих земель, звичайно ніхто ні про що не питав).
Для Радянського Союзу контроль за Латвією, Литвою та Естонією означав створення захисного бар’єра перед окупацією Ленінграду для майбутньої війни з Німеччиною. Північно-Західна агресія проти Фінляндії та країн і Балтії була класичним проявом колоніалізму – нехтування суверенітетами сусідів заради власних геополітичних цілей.
Як Радянський Союз анексував країни Балтії? Ні, не фінським шляхом, бо маленькі республіки не могли протистояти силою, тому затяжної війни не було. 15 червня 1940 року радянські війська здійснили вторгнення в Литву, а наступного дня в Латвію та Естонію. Їх вимоги до законної влади були дуже простими – піти у відставку і поступитися владою комуністам (пізніше радянська історіографія називала це «соціалістичними революціями»). До цього це з осені 1939 року Москва вимагала дозволу на необмежену військову присутність і вільне переміщення радянської армії територією Балтії.
Окупація Балтії тривала менш як тиждень. Для цієї операції були залучені сотні тисяч військовослужбовців і в підсумку Литва, Латвія та Естонія капітулювали. На їх територіях були утворені маріонеткові уряди без проведення демократичних виборів. Після державних переворотів прокомуністичні виконавці обов’язків національних лідерів подали у Москву прохання про включення трьох республік до складу Радянського Союзу. Кремль, звичайно, погодився.
Відразу після анексії розпочалася радянізація Балтії, яка продовжилася після 1944-го. На жаль, після війни західні держави проігнорували інтереси литовського, латвійського та естонського народів, що залишилися в окупації (як загалом і решти держав Східної Європи).
Балтійський приклад радянської/російської агресії повторювався неодноразово в наступні десятиліття. Польща, Угорщина, Чехословаччина, Югославії – комуністичний контроль тут мав на меті не лише територіальне розширення червоних режимів, але створення прикордонної зони режимів-маріонеток для протистояння Заходу і гарантії міцності влади у прикордонних регіонах.
Деякі паралелі з балтійською окупацією можна провести і після розпаду СРСР: агресія РФ у Молдові, Грузії та Україні розпочалася із російських військових баз. Також окупація Литви, Латвії та Естонії має бути черговим нагадуванням про агресорів, для яких суверенітет і незалежність – це пусті слова, і про мовчання світу, з яким постійно доводиться стикатися як в ході прямої, так і гібридної агресії.
