П’ятидесятницький євангельський рух в Україні має понад столітню історію. Протестантизм різних деномінацій прийшов на наші терени ще в XVI столітті із Європи, а п’ятидесятництво конкретно із США (хоча деякі течії євангельського християнства були представлені тут ще у XVIII-XIX століттях).
Українські еммігранти, що певний час проживали в Сполучених Штатах, досить часто виявляли неабияку зацікавленість до євангельського християнства. Повернувшись на Батьківщину, вони принесли нову християнську віру, що набирала великого впливу за океаном (це період активного служіння таких євангелістів як Йосип Антонюк, Порфирій Ільчук і Трохим Нагорний).
В 1920-х п’ятидесятництво тільки починає ширитися територією України. Найбільші громади з’являються на Волині та Тернопільщині (ці території тоді входили до складу Польської держави). Центром нової протестантської течії в регіоні стає місто Кременець.
4 травня 1924 року тут розпочався перший з’їзд Святої П’ятидесятниці, який тривав три дні. За цей час було ухвалено низку значущих для розбудови церкви рішень. Найперше, делегати з’їзду офіційно затвердили статут церкви та основи віровчення і заснували п’ятидесятницький союз, який очолив місцевий проповідник та реемігрант Іван Герасевич. Також на з’їзді відбулося рукопокладення кількох дияконів.
Це був перший етап поширення п’ятидесятництва, а другий пов’язаний із євангелізаційним служінням Івана Воронаєва на Півдні України (зокрема Одещині), що тоді вже входила до складу Радянського Союзу. У 1926 році ця частина п’ятидесятників утворили ще один союз, але наприкінці 1920-х радянська влада розпочинає репресії проти євангельських християн. З 1929 року проходять масові арешти протестантських лідерів (включно із Воронаєвим).
На ранніх етапах поширення п’ятидесятницького руху на території Польщі (до складу якої входила Західна Україна) важливо було зберегти теологічну чистоту віровчення, розпізнавати і давати належну оцінку єресям, що не мали біблійного обґрунтування. Тому травні 1929-гопроведено другий з’їзд. В 1930-і п’ятидесятники Волині і Галичини розгортають активне служіння (організовують притулки для дітей, проводять євангелізацію і з 1 січня 1936 року починають друкувати щомісячний журнал українською мовою «Євангельський голос»).
В цей час їх брати і сестри на Великій Україні вже зазнали гонінь. Після вступу Червоної Армії на територію Західної України у 1939 році розпочинаються переслідування християн і на Західній Україні. Євангелізаційна та місіонерська робота перебувала поза законом і тисячі євангельських християн стали в’язнями через свої релігійні переконання.
До розпаду СРСР п’ятидесятники залишалися дискримінованою групою, що перебувала під пильним наглядом держави (як і решта протестантських деномінацій та греко-католики). Лише після здобуття Україною незалежності християни нарешті отримали релігійну свободу.
