Радикальна Реформація поширилася на території Великого Князівства Литовського, починаючи з 1560-х рр. через діяльність антитринітаріїв або аріан, социніан, “польських” і “литовських” братів або “меншого” збору, в той час як “великим” збором вважалися кальвіністи, лютерани і чеські брати.
Обидва збори протестантів були об’єктом переслідування з боку єзуїтів, але “великий” збір мав багато впливових покровителів в середовищі магнатів. У свою чергу між двома протестантськими зборами також відбувалася постійна полеміка з різних теологічних питань, що, з одного боку, вело до розколу реформаційного табору, послаблюючи його, але, з іншого боку, допомагало розвитку теологічної думки, котра прагнула з позиції Божого Слова пояснити різні аспекти життя людини і суспільства.
Багато центрів аріан виникло на українських і білоруських землях – Берестечко, Черняхів під Києвом, Острог, Любча, Новогрудок та ін. Справжнім центром аріанства стало містечко Раків близько Сандомира, засноване спеціально для одновірців подільським воєводою Яном Сененським.
Опікунами социніан стали магнатсько-шляхетські роди Немиричів, Кишко, Пронського, Чапличів та ін. Видатними місцевими релігійними лідерами були Симон Будний, Андрій Вишоватий, Мартін Чехович та ін.
До середини 17 ст. діяльність социніан була обмежена забороною шкільництва на Волині, позбавленням прав ряду покровителів аріанства. І ось в 1658 році Сейм ухвалив, що до 10 липня всі аріани повинні покинути межі держави. Це викликало масову еміграцію в основному на захід до Європи, зупинивши подальшу активну діяльність представників радикальної Реформації в Речі Посполитій.
