Вже минуло понад сім років від початку окупації Криму. Віроломні дії Російської Федерації в автономній республіці та розпалювання війни на Донбасі десятки разів були засуджені різноманітними міжнародними структурами та більшістю держав.
27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН голосувала за резолюцію, яка на міжнародному рівні декларувала визнання територіальної цілісності України та невизнання псевдореферендуму в Криму. Хоча теоретично це мало б означати засудження дій Росії, проте нічого подібного документ не містив. Рішення Генасамблеї були очікуваними: більшістю голосів постанова була ухвалена (100 за, 11 – проти, 58 – утрималися).
Практично всі держави «першого світу» підтримали цілісність України. Проти резолюції очікувано голосувала Російська Федерація та ще десять держав: Білорусь, Венесуела, КНДР, Вірменія, Куба, Нікарагуа, Сирія, Судан, Зімбабве і Болівія.
Безпосередньою передумовою цього голосування став кримський «референдум», проведений без дозволу української влади, без спостерігачів, але із контролем російських військових, які наприкінці лютого 2014 року захопили органи влади автономії. Присутність на півострові російських військ без розпізнавальних знаків (хоча пізніше росіяни визнали свою військову участь) була ключовим фактором для проведення псевдореферендуму.
Хоча абсолютна більшість світових держав не визнали його результатів, а резолюція від 27 березня чітко декларувала «не визнавати ніяких змін статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на підставі вищезазначеного референдуму і утримуватися від будь-яких дій або поведінки, які можуть бути інтерпретовані як визнання будь-якої зміни статусу», проте Крим залишається де-факто під російським контролем до сьогодні.
Минуло сім років, але ніяких змін не відбулося. Крим все ще окупований, а окрім декларацій про визнання його окупованою частиною України ніяких реальних дій за цей час зроблено не було. Засідання Радбезу ООН були більше схожі на риторичні змагання, бо право вето представника РФ унеможливлює будь-яке конструктивне рішення щодо Криму чи війни на Донбасі.
Сучасна агресивна роль Росії на міжнародній арені підняла питання реформи ООН, бо колись впливова міжнародна організація виявилася безсилою в урегулювання конфліктів не лише на Близькому Сході чи в Африці, але й Європі. Коли агресор і причина кровопролиття займає вирішальну позицію в Раді безпеки ООН, то цей орган втрачає реальний вплив на ситуацію в світі.
