Цього дня 1653 року відбувся великий релігійний розкол в російському православ’ї. З ним пов’язана церковна реформа, названа на честь Московського Патріарха Никона, яка поклала початок запеклим конфліктам всередині православ’я, розколом і анафемою з боку противників нововведень.
Ідея проведення реформи деяких формальних частин православної обрядовості народилася із конфлікту з грецькими священниками, які не визнавали руські релігійні тексти канонічними через деякі невідповідності у перекладах. Саме тому за сприяння царя Олексія Михайловича Московський Патріарх Никон скликає кілька соборів, за підсумками яких впроваджуються деякі зміни в православну обрядовість.
Конкретно ця дата пов’язана із розсилкою патріаршого листа на початку Великого посту у 1653 році, в якому йшлося про заміну частини земних поклонів на молитвах Єфрема Сирина поясними та про використання триперстного хрещення замість двоперстного.
Церковна Никонівська реформа не вносила докорінних змін у віровчення, але врегульовувала деякі, на перший погляд, незначні зміни в обрядовій частині. Наприклад, зміни до деяких церковних книг для змістової відповідності із грецькими православними; змінено напрямок хресної ходи, збільшено кількість проголошень «алілуя» під час служби; скасовано малі земні поклони і заміна двоперстного хресного знамення на триперстне.
Попри несуттєвість змін останні нововведення викликали спротив у частини населення (бо спосіб хреститися стосувався всіх вірян). Реформа поступово впроваджувалася з 1650-х, а в 1680-х вже остаточно формується дві гілки всередині російського православ’я — віряни, що прийняли реформу, та прихильники старих обрядів (старообрядці).
Чимало старообрядців сприймали церковних лідерів як посланців сатани, тотальних безбожників і навіть передвісників кінця світу саме через питання способу здійснення хресного знамення. Відстоювання несуттєвих особливостей обрядової частини набувало іноді божевільних форм: старообрядці нерідко чинили масові самоспалення (цілими сім’ями) в очікуванні репресивних дій з боку влади. Щоправда, у випадку викриття їх приналежності до прихильників старих звичаїв на них чекала аналогічна доля. Старообрядці вірили, що таке самогубство можна вважати подвигом задля захисту «вірної православної віри».
Никонівська реформа продемонструвала низку негативних свідчень про російське православ’я. Найперше, церковні зміни вкотре продемонстрували залежність духовної влади від світської. Та найгіршим аспектом все ж було змістовне наповнення вчення (вірніше, його відсутність). Церковний розкол показав, що пересічний православний взагалі не розуміє суті Євангелія, не вміє відділити основне від другорядного. Люди масово гинули через суперечку в способі хреститися, абсолютно не усвідомлюючи, що це ніяк не впливає на Спасіння.
Незначна реформа призвела до кризи в православ’ї і замість концентрації на суті Біблії та покликанні Церкви протягом наступних століть тривали релігійні конфлікти на ґрунті різних способів робити хресне знамення, які супроводжувалися численними жертвами.
