1917 рік видався непростим для українського державотворення. Проголошення Української народної республіки, початок громадянської війни, внутрішні чвари та постійна боротьба за сфери впливу у пореволюційному Києві. Кінець року приніс нові виклики, що лише розпалили протистояння між більшовиками і українськими державницькими силами.
17 грудня 1917 року розпочав роботу Всеукраїнський з’їзд рад, в якому взяли участь близько 2,5 тисяч делегатів з усієї України. Хоча серед них більшовиків було менш як дві сотні, однак вони намагалися схилити волю більшості у свій бік і підштовхнути до ухвалення вигідного для більшовиків рішення.
Основною причиною з’їзду стали направлені до Центральної Ради і Головного секретаріату ультимативні вимоги від більшовиків Петербурга. Вони стосувалися нетолерантної політики УНР щодо більшовиків. Так, російських комуністів не влаштовувала самостійницький курс київської влади та спротив поширення червоної революції на українські землі.
Незадовго до з’їзду рад (12 грудня) українським силам безпеки вдалося завчасно роззброїти більшовиків, що планували повстання в Києві. Цей факт вкотре довів, що молода українська держава не може йти на компроміси ані з російськими більшовиками, ані з місцевими. Проте російські комуністи висували прямі вимоги допустити червоногвардійців на територію УНР і не чинити спротив революційному руху (щоправда, комуністи перебували в меншості).
Цей ультиматум було передано до Центральної ради в день відкриття з’їзду. Його оголошення перед делегатами викликало загальне обурення. Абсолютною більшістю голосів ухвалено рішення про негативну відповідь Петербургу та активний захист своєї державності.
Місцеві більшовики сподівалися використати з’їзд для розширення власного впливу, але результат виявився протилежним. По-перше, Центральна рада заздалегідь потурбувалася, щоб запросити проукраїнських депутатів; по-друге, оголошення російського ультиматуму і реакція на нього поклали край сподіванням комуністів отримати бодай якусь підтримку. В підсумку їх делегація дочасно покинула з’їзд.
Володимир Винниченко та Симон Петлюра від Генерального секретаріату УНР склали офіційну відповідь на більшовицькі посягання. 20 грудня вони надіслали роз’яснення у Петербург, в яких заперечувалися посягання Раднаркому щодо внутрішніх справ України; декларувалося право України на проведення самостійної внутрішньої політики, включно із роззброєнням воєнізованих більшовицьких угруповань.
