28 жовтня 1989 року є важливою датою в низці етапів повернення українській мові статусу універсальної. Цього дня Верховна Рада прийняла закон «Про мови в Українській РСР», який встановлював українську мову як єдину республіканську. Стаття 2 документу отримала формулювання, які українська інтелігенція чекала багато десятиліть: «Відповідно до Конституції Української РСР державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя».
Протягом багатьох років українці в СРСР зазнавали тиску і русифікації, яка мала як формальне вираження (з 1938 року російська мова стала обов’язковою для вивчення в СРСР; в післявоєнний період відбулася масова русифікація освіти, теле- і радіопрограм; російську використовували майже всі радянські науковці), так і не формальне (україномовні жителі УРСР задля підвищення свого статусу нерідко переходили на російську; в суспільстві існував стереотип про україномовну людину як неосвіченого жителя села).
Однак в роки перебудови ситуація почала дещо змінюватися на краще. Поряд з утворенням таких культурно-філологічних ініціатив як Всеукраїнського Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, в публічному просторі все частіше почали лунати заклики до відродження і захисту української мови. Також визначна роль в законодавчому закріпленні державного статусу української мови належить Спілці письменників, які навіть запропонували свій варіант законопроекту.
В підсумку в жовтні 1989 року українці отримали свій мовний закон. Він багато в чому перекликався із аналогічними актами, ухваленими в Грузії та державах Балтії. Цей закон є попередником чинного «Про засади державної мовної політики», ухваленого 2018 року, але, на відміну від нього, ще радянський закон, надаючи статус державної лише українській мові, зберігав положення про обов’язкове вивчення в школах російської та володіння нею для державних службовців.
Та все ж це було доленосне рішення, яке вплинуло на наступні законодавчі акти в сфері культури. Принципи і формулювання із цього закону пізніше були перенесені в законодавство вже незалежної України (найперше, це стосується статті 10 Конституції, в якій українська мова проголошується єдиною державною).
На сьогодні радянський закон, звичайно, втратив свою актуальність, однак на той час через нього було зроблено великий крок вперед для утвердження української мови. Наразі ми все ще крокуємо в цьому напрямку, хоча за останні роки бачили значні зрушення (українізація шкіл, вишів, медіа та загалом публічного простору).
