Сьогодні виповнюється 405 років від дня заснування Київської братської школи. Саме цього 1615 року дня меценатка Галшка Гулевичівна, що мала давнє шляхетське походження, подарувала Київському Богоявленському братству свій особистий будинок та прилеглу територію для заснування там православної школи, монастиря та притулка.
У XVI-XVII століття православні братства утворюють низку навчальних закладів як відповідь монополії єзуїтських колегій, полонізації та окатоличенню. Київська братська школа була досить унікальною, адже там викладали видатні інтелектуали того часу: архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, київський митрополит Ісайя Копинський, архімандрит Києво-Печерського монастиря Захарія Копистенський та полеміст і письменник Йов Борецький.
Останній став першим ректором школи та викладав грецьку, латину й філософію. Загалом братська школа давала на той час досить хорошу освіту. Студенти вивчали мови (церковнослов’янську, польську, грецьку, латину), граматику, арифметику, риторику, музику, філософію, богослів’я. З-поміж інших навчальних закладів Київська братська школа вирізнялася позастановістю, тобто тут могли навчатися як нащадки заможних і знатних шляхтичів, так і діти простих селян, козаків та міщан.
Надалі Київська братська школа стала основою для заснування іншого відомого навчального закладу. У 1632 році її об’єднали з Лаврською школою та під керівництвом митрополита Петра Могили була заснована Києво-Могилянська колегія, яка пізніше стала називатися академією.
Золотий період для академії був прямо пов’язаний із роботою церковних служителів (як її засновника Петра Могили, так і рештою релігійних діячів таких як Інокентія Гізеля, Софронія Почаського та Йосифа Кононович Горбацького). Вони були не лише інтелектуальною верхівкою свого часу, але й вихователями, благодійниками і меценатами. Лише Петро Могила зібрав унікальну й величезну для того часу бібліотеку, яку подарував колегії (це близько двох тисяч книг).
Та подальша історія навчального закладу мала й негативні сторінки. Найперше, у 1817 році академію тимчасово закрили для реорганізації та перетворення на Київську духовну академію, яка прямо залежала від російського духівництва. У 1919 році її після приходу до влади більшовиків. У 1920-1924 роках існувала перезаснована Київська православна богословська академія, яку також ліквідували.
Відновлення академії стало можливим лише після здобуття незалежності Україною: у 1991 році за ініціативи В’ячеслава Брюховецького відновлено Національний університет Києво-Могилянська академія, яка залишається одним з найпрестижніших вищих навчальних закладів України.
Та протягом останнього десятиліття в академії стали помітними деякі негативні (ліволіберальні) тенденції, які перетворюються на системні (особливо це стосується гуманітарної освіти). Сьогодні Києво-Могилянська академія має неоднозначну репутацію оскільки цінності навчального закладу суттєво відрізняються від класичних релігійних, на яких вона і була заснована.
