28 вересня 1864 року в Лондоні був утворений Перший Інтернаціонал — міжнародна організація соціалістів та комуністів, кінцевою метою яких було здійснення пролетарської світової революції.
Цього дня у столиці Британської імперії відбувся велелюдний мітинг лівих, які вийшли на підтримку Польського повстання 1863-1864 років. Серед кількох тисяч присутніх було чимало відомих лівих філософів та активістів, іноземних громадян (включно з політичними втікачами), які осіли в Лондоні.
Саме в ході цього заходу було засновано першу міжнародну організацію лівих радикалів. Міжнародний Інтернаціонал створювався як робітнича організація із народним управлінням, що мало здійснювалися через загальний конгрес, який збирався періодично. У міжконгресний період керувати міжнародним об’єднанням мала Генеральна рада. Участь у мітингу взяв і батько соціалізму Карл Маркс, якого відразу обрали до складу керівництва організації.
Трішки більш як місяць знадобилося, щоб напрацювати базові документи — Установчий маніфест і Тимчасовий статут товариства (над ними працював власне Карл Маркс). В наступні роки відбулося чотири конгреси (в Женеві, Брюсселі, Лозанні та Базелі), в ході яких стали помітні серйозні розбіжності між учасниками Інтернаціоналу.
Через різні бачення мети і шляхів її досягнення Перший Інтернаціонал розколовся на три гілки, названі на честь автора вчення, якого дотримувалася певна група лівих (бакуністи, марксисти, прудоністи). В ході Франко-прусської війни 1870-1871 років та під час існування Паризької комуни ці розбіжності відійшли на другий план, проте в листопаді 1871 року все ж відбувся остаточний розкол організації.
Творці Інтернаціоналу намагалися консолідувати спочатку європейські соціалістичні і комуністичні осередки, а надалі об’єднати і широкі верстви пролетаріату, який теоретично мав стати рушійною силою революції. Та подальша доля Інтернаціоналу сильно різнилася із утопічними мріями його творців.
Протягом останньої третини ХІХ століття соціалісти намагалися реанімувати ідею Інтернаціоналу, проте з початком Першої світової війни «класова боротьба» для більшості європейців стала другорядною проблемою в порівнянні з міжнаціональною. А далі була Жовтневий переворот і досить неочікувано лідерство в комуністичному і соціалістичному русі дісталося Москві, звідки згодом координувалися нові й нові міжнародні комуністичні проекти.
Старше покоління може непогано орієнтуватися в історії цих процесів (звичайно, в радянському комуністичному контексті), але молодь, здебільшого, не зовсім цікавиться міжнародними процесами тих років. Конгреси, інтернаціонали, Маркс — все це може здаватися чимось далеким з позаминулого століття, що залишилося десь на узбіччі історії. Та насправді перед сьогоденням стоять чимало подібних викликів.
Звичайно у 2020-му ніхто не множить чергові Інтернаціонали, бо ця потреба сама зникає, коли міжнародні впливові фонди та неурядові організації (а іноді й уряди) намагаються підвести весь світ під конкретні ліволіберальні стандарти. Це може мати прояв як у лобіюванні правових змін, так і в цілеспрямованому розмиванні національних та культурних відмінностей на шляху до створення мультикультурного (а насправді сірого і безликого) суспільства.
